Кілька років зими

— Так, я знаю, що всі доглядачі маяка не відомо куди зникали, і що після останнього випадку, коли рибалки рік тому підібрали у морі ледве живого хлопця, що був помічником при останньому доглядачеві, жодна людина досі не зголосилася працювати на Самотньому Маяку, — сказав я.

— Що?! Хтось іще, окрім мене, вижив після перебування на цьому острові? — старий моряк здивовано підвів густі сиві брови, вочевидь не вірячи моїм словам.

— Саме так. Але хлопець нічого не зміг, як слід, розповісти, і після пережитого впав у глибоке забуття. Зараз його помістили до притулку для душевно хворих, — я знову запалив свою люльку. — Мене зацікавила вся ця таємнича історія зі зниклими без сліду доглядачами маяка, тому дуже дякую і за вашу оповідь, вона мені дуже допомогла. Найдивніше, ви всього лише другий живий свідок подій на острові, і ви також, як і той божевільний бідаха, розповідаєте про дивну жінку в білому.

— Він не божевільний! Він дійсно бачив і чув її! Невже я, по-вашому, також несповна розуму? — обурився старий моряк, але я поспішив його заспокоїти.

— Я такого не казав. Вибачте, якщо я вас образив. Тому ми і сподіваємося подивитися на власні очі, що коїться на цьому острові. До речі, є ще одна дивність у всьому цьому. Вже рік на маяку немає доглядача, але все ж таки маяк працює. Ви щось про це знаєте?

— Так, він світиться. Бо це вона підтримує вогонь у ньому, вона! — старий моряк затрусився у нападі чи то лихоманки, чи то дикого жаху.