Кілька років зими
- Автор: Терлецький Валентин
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-358-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Кілька років зими». Краткое содержание книги:
— Гаразд. Я все зрозумів, — головуючий знову важко подивився на підлеглих. — Добре, коли кожен з нас виконує свою пряму роботу і не звалює провину на колег. Я закінчую нашу нараду і хочу, аби в протокол внесли наступні висновки: Міністерству пропаганди посилити заходи щодо дискредитування підпільного руху і особи Івана-Казкаря. Зробіть так, аби його взагалі не існувало. Ви розумієте, що я маю на увазі. Зітріть його з людської свідомості, викресліть назавжди із нашої реальності. Його ніколи не існувало і не існує — ось головне завдання для вас. Міністерству внутрішньої безпеки я доручаю посилити заходи з охорони наших секретних об’єктів. Ви, пане Міністре з боротьби із казкарством, і без мого нагадування знаєте всі ваші функції і завдання. Продовжуйте щодня доповідати про зроблену роботу. І пам’ятайте: казки повинні назавжди щезнути зі свідомості наших громадян, назавжди! Ви всі, включно зі мною, несете за це персональну відповідальність. Саме цього від нас вимагають Великі Керманичі. А ви знаєте, що вони і наша Республіка не пробачать непрофесійності і недбальства. Наша місія свята, пам’ятайте це! То ж ідіть і виконуйте свою роботу. Наступна нарада відбудеться за два дні.
До намету під’їхав великий запилений джип із брезентовим верхом та чотирма величезними фарами на спеціальних кріпленнях на даху. Машина загальмувала біля самого входу і здійняла жовтий стовп дрібної пустельної пилюки впереміш зі снігом. Дверцята відчинилися і на землю сплигнув Рем. У нього була перебинтована права рука, на обличчі виднілося кілька великих подряпин і синців. Його звичний капелюх був зсунутий на потилицю, на пальті чорніла пляма від крові. Не озираючись, він одразу рушив до намету. Слідом побіг його помічник Вітольд — повністю сивий, хоч іще доволі молодий, двометровий чоловік.
Іван та його друзі якраз збирали речі, аби продовжити свій шлях. Рем, не вітаючись, зробив знак помічникові і той відкрив чорний шкіряний портфель. Діставши звідки кілька якихось великих знімків, Рем сказав:
— Минулої ночі на мене стався замах. Вочевидь, влада найняла професійного мисливця за головами, оскільки він діяв дуже вміло. Було вбито кількох наших людей, в тому числі, й мого помічника Сеймура. Я чекав на таке, але, як завжди, подібні речі трапляються несподівано. На щастя для усіх нас, напад був невдалим, хоча мені дивом вдалося уникнути смерті. Він лише поранив мене в плече ось цим, — Рем продемонстрував їм тонкий стилет з легким кістяним руків’ям. — Якби ця штука втрапила на якийсь сантиметр убік, я сьогодні вже не розмовляв би з вами. Та камери стеження на нашій, тепер уже колишній, штаб-квартирі зафіксували вбивцю. Ось його знімки, — він простягнув їх Іванові.
Кілька секунд Іван дивився на них, мов уві сні, аж потім його всього пересмикнуло. Зі знімків на нього дивився вчорашній великоголовий співрозмовник, який тихо зник з їхнього намету, коли Іван заснув, записавши його історію. Рем помітив його збентеження і одразу вхопився за це:
— Мені так здалося, чи ви впізнали цього чоловіка? Відповідайте!
— Ні… Вам, напевно, здалося… — вичавив із себе Іван.
Але тут до них підійшов Григір Заливаха, який теж поглянув на знімки і одразу ж скрикнув:
— Так це ж саме той бідолаха, якого ми вчора тягли на собі, пораненого! До речі, а де він подівся?
Рем впритул дивився на Івана, свердлячи його блакитними очима. Іван знітився. Щось стримувало його від прямої відповіді, але, з іншого боку, він горів бажанням розповісти вчорашню пригоду.
— Так… Був тут учора такий, схожий на цього з фотокартки… Ми знайшли його пораненого, здається в ногу, недалеко звідси. Притягли до намету, допомогли, Софія перев’язала його рану. А потім, коли ми поснули, він зник.
— Він говорив з вами? Він щось розповідав?
— Ні. Він був безтямним. Про щось марив, але нічого конкретного не говорив. Дуже дивно, як він зміг так непомітно щезнути, поранений, навіть не залишивши ніяких слідів.
— Я ж вам казав, що це профі. А вони слідів не лишають. Дивно хіба те, яким чином він опинився тут, за стільки кілометрів від Печер!