Африка, сни
- Автор: Подервянский Александр Сергеевич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-03-6
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Африка, сни». Краткое содержание книги:
Уперше публікується повнометражна комедія-екшн «Ваша Галя балувана» – неперевершена кіноісторія про прекрасну Галю, українську якудзу і Дао, яке не описати словами.
Для широкого кола читачів із почуттям гумору, які розуміють (при)значення обсценної лексики.
Вареник: Якого Павліка?..
Шурон: Морозова! Іде, падлюка! Я так біля стіни стою, аж спина мокра стала, а Блін і каже: «Шурон, спакойно! Це він не по тебе, це він по мене прийшов». Так стоїмо, а він тоже стоїть і на нас дивиться, а чорний, як ніч, страшний! А здоровий, як Вєніків собака! Коли це Шаленчиха іде і сразу до мене: «Шурон, а який же ти зробився здоровий та красівий!» Ну-ну, думаю, ще тільки цього мені не хватало! Так дулю скрутив і в кармані держу, думаю, давай, базікай!..
Йонатан: А дулю нашо?
Вєнік: А ти шо, не знаєш? Вона ж робить! Вже двох чоловіків поховала, а зараз третього шукає! Ти думаєш, вона просто так біля цвинтаря живе? Я тобі так, Йонатан, скажу. Просто так нічого не буває.
Вареник: Точно. Мені Туз книгу читав. Називається «Бхагаватгіта». Там тоже так написано...
Йонатан: Шо Гіта, шо Зіта – всі тьолки прастітутки.
Депутат(у телевізорі): А половина депутатів, шо сидять в сесійному залі, прийшли сюди з тюрми, а ще по другій половині тюрма плаче...
У двері з написом «Nirvana» гупають.
Йонатан(злякано): Хто там?
Зловісна тиша, чути тільки, як вільно і плавно тече самогонка по широкій горлянці Вєніка.
Вареник: А шо там у тебе таке?
Вєнік(тихо, зловісним голосом): Того ніхто не знає. Ключа загубили. Одні кажуть, шо там гестапо було, а старий Кіндрат, ну шо ото від самогонки помер, казав, шо тіатр...
Туз: Це отой, що медекспертиза написала: «Тєло прожгло діван»?
Вєнік(хрипко): Той самий.
Йонатан: Та... Шо тіатр, шо гестапо – один хуй.
Шурон: А ти шо, в тіатрі був?
Йонатан: Ми з Людкою осінню в Київ їздили, нашого собаку в’язати. То Людка приїбалась: «Пайдьом в тіатр» да «Пайдьом в тіатр». То пішли...
Шурон: І шо?
Йонатан: Та нема на шо дивитись! Одні підараси...
Вєнік: Та, Йонатан, не пизди!
Йонатан: Шо я, підарасів не знаю? Одні підараси, і ще прийомчики один одному показують, оті, як їх, джіу-джітсу! А шо воно там робиться – хуй просциш... Я думав, там хоч актриси такі степенні будуть – нема жодної! Самі тільки підараси. Ну, я бачу таке діло, то ломанувся в бухвет, і там всю другу серію просидів. А Людці сподобалось...
Депутат(у телевізорі): Нам раньше всі всігда завідували, а тепер вони з нас хотять зробити хуторян...
Вєнік: І ото, буває, вночі гупають, а потім наче собака скавчить...
Туз: То, мабуть, гестапівська вівчарка.
Вєнік: Я тут одного стрів з такою. Стою я в галантіреї і дивлюсь собі зубні щітки, – шо раньше стоїли руб двадцять три, а тепер руб тридцять сім копійок, – коли оце заходе в отдєл з собакою і каже: «Покажитє мінє єтот відєомагнітофон». То я йому і кажу: «Откуда ти такой смєлий?» А він каже: «З Ракітного». Я один раз махнув ниткою, то він одлетів на шість метрів двадцять п’ять сантімєтрів. А він каже до собаки: «Джек, фас!» То я йому кажу: «Давай сюда твого собаку! Я його порву!»
Йонатан: Мені раз Шаленчиха казала...
Вєнік: Я тобі, Йонатан, так скажу, тільки потім не кажи, шо я не казав...
Йонатан: Ну, шо?
Вєнік: В Шаленчихи мандавошки.
Вареник: Вона вопщє дурна. Я їй кажу: «Ходім разом на базар носки продавать. І тобі, і мені вигодно. Приходим, розкладаєм товар, а вона: «Ігор, я хочу піва». Думаю, нехай. Купив їй пляшку. Вона випила: «Ігор, я хочу водкі». Я їй кажу: «Шаленчиха, мені так не вигодно», – а вона: «Какой ти скучний!» Це я скучний! А вона, блядь, весела!
У двері з написом «Nirvana» гупають.
Вєнік(з п’яним роздратуванням): Ну чого б оце я гупав? (Роздратовано пиздить ногою в двері.)
Йонатан: Це як у Ніцше написано. Коли ти дивишся в безодню, безодня дивиться на тебе.
Туз: А ти шо, читав?
Йонатан: Мене Людка заставляла. Вона стєнку купила і почала туди книжки складати, шо на макулатуру обміняла. Голсуорсі, блядь – про тих, про серів і серух. Так шо вона, сука, зробила: каже, шо поки всього Голсуорсі не прочитаю, вона мені давати не буде. Ну я того Голсуорсі хуйнув про серів, вона мені Ніцше. Я їй кажу: «Люда, ми так не договарювались!»