Пристань Ескулапа
- Автор: Низюрский Эдмунд
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пристань Ескулапа». Краткое содержание книги:
«Пристань Ескулапа» — твір зовсім іншого напрямку. Це захоплююча пригодницька повість про роботу польської міліції. В ній автор вводить читача в світ працівників науки, де ще є чимало пережитків минулого і різних суперечностей, які використовує спритний злочинець, що намагається викрасти важливу наукову працю.
— Ви могли відразу спитати. Вони були сховані в шпаківні коло Берестової алеї.
— У шпаківні? — вигукнув Журка.
— Так.
— А чого тобі заманулося заглядати в шпаківню?
— Бо шпаки щороку прилітають сюди в березні. Але цього року вони щось підвели нас. Уже квітень, а їх усе ще нема. От ми з березня й заглядали туди щодня, чи не поселилися ще шпаки. Але їх не було. А у вівторок прибігає до мене Тереза і кричить: «Є, є!» Я побіг сам і заглянув. Аж то були зовсім не шпаки, а ті папери. Я приставив драбинку і відразу побачив щось біле. Я був страшенно сердитий: ну як же могли шпаки поселитися, коли вся шпаківня забита. Може, вони й прилітали, та побачили, що немає місця, і полетіли далі, правда ж?
— Ну добре, добре, — перебив його Журка. — Обкладинка теж була там?
— Була. Ми зробили з неї валюту.
— А з паперу голубів, так?
— Голубів і стріли, пане. Але там ще багато паперів лишилося…
Ми поспіхом рушили в Берестову алею. Справді, в шпаківні знайшли решту рукопису.
— Мені можна вже йти? — запитав Томек.
— Біжи!
Томек гукнув воєнний клич команчів і зник за поворотом.
— Дуже гарна казочка про шпаківню, — пробурмотів Журка, — але не думай, брате індієць, що ти пошив у дурні білого брата. Цікаво, що скаже про все це Тереза.
Терезу ми знайшли біля теплиці. Вона грала з подругами в класи. Ми відкликали її вбік. Дівчинка, здавалося, зовсім не злякалась і охоче взяла цукерки, які підсунув їй Журка.
— Слухай, дівчинко, це ти сказала Томекові, що прилетіли шпаки?
— Я, — Тереза, махаючи ногами, безтурботно трощила цукерки.
— Навіщо ти його обманула? Шпаків же немає.
— Я його не обманула, я справді думала, що шпаки прилетіли.
— Що це тобі спало на думку?
— Нічого, тільки це мене пан доктор Йонаш так обманув.
— Пан доктор Йонаш! — Журка намагався приховати збудження. — Що ж він тобі казав?
— Нічого не казав… Я… я тільки думала, що він годує шпаків.
— Чекай-но, це дуже цікаво. Ти матимеш велику коробку цукерок, тільки розкажи нам усе по порядку. Та як це було?
— Це було так. Хлопці почали обливатися водою…
— Як, після свята?
— Так, пане. Вони як почнуть, то обливаються цілий тиждень. Ще більше, ніж на свято. А цього року пан доктор Заплон дав Томекові водяний пістолет, і хлопці обливалися, як божевільні.. Я зовсім не могла вийти з дому, а коли нарешті вийшла, то вони ганялися за мною по всьому саду. От після обіду ми прийшли сюди з дівчатами і влаштували табір. Взяли собі ляльки і гралися, немовби ми втекли з своїми дітьми в пущу, рятуючись від дикунів. А для безпеки ми вартували по черзі біля стежки. І от, вартуючи, я й побачила, як пан доктор Йонаш годував шпаків.
— Тобто вдавав, що годує.
— Так, вдавав, що годує шпаків. Але тоді я думала, що він справді годує, бо добре не бачила. Зрештою, пан доктор так і сказав пані докторці.
— Пані Протоклицькій?
— Так.
— Коли?
— Ну, тоді, біля шпаківні.
— То вони приходили разом?
— Ні, я вам поясню. Пан доктор Йонаш витер руки і хотів уже йти, коли з другого боку алеї підійшла пані докторка і сказала: «О, яка зустріч! — Тереза талановито наслідувала Протоклицьку. — Що тут робить таємничий жнець?»
— Як? — здивувався Журка. — Таємничий жнець?
— Таємничий жнець. Так і сказала. Я добре запам'ятала, бо це щось дивне.
— Може, таємничий Джемс? — втрутився Трепка.
— Ні, не таємничий дженсь, це ж нічого не означає, — засміялася Тереза. — Вона виразно сказала, таємничий жнець.
— Ну гаразд, гаразд, — почав хвилюватися Журка. — І що ж далі?
— Отже, сказала: «Що тут робить таємничий жнець? Вибирає з гнізда пташині яйця? Ой, як негарно! Бридкий хлопець!» — і погрозила йому пальцем. А пан доктор Йонаш сказав. «Я годував шпака». Обоє розсміялись і пішли алеєю, тримаючись за руки.
Надзвичайно здивовані, ми переглянулись.
— Дякую тобі, дівчинко, — квапливо сказав Журка. — Бери всі цукерки і біжи собі!
Коли Тереза відбігла, він потер руки.
— Ну от, нарешті, щось є. А я думав, що ми добряче загрузли.
— Щось?! — гукнув я. — Та це ж сенсаційне відкриття!
Розділ XXIV
Йонаш зовсім занепав духом. Як тільки ми ввійшли до нього в кімнату, він зрозумів усе. Не міг видавити й слова, опустився у крісло і тремтячою рукою потягнувся до графина.
— Стоп! — Журка своїми залізними пальцями схопив його за руку. — З цього часу ви будете пити і їсти тільки те, що ми дамо вам.