Пристань Ескулапа
- Автор: Низюрский Эдмунд
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пристань Ескулапа». Краткое содержание книги:
«Пристань Ескулапа» — твір зовсім іншого напрямку. Це захоплююча пригодницька повість про роботу польської міліції. В ній автор вводить читача в світ працівників науки, де ще є чимало пережитків минулого і різних суперечностей, які використовує спритний злочинець, що намагається викрасти важливу наукову працю.
— Як це… панове? — Йонаш злякано оглядався, і лоб у нього відразу вкрився дрібненькими крапельками поту.
— Впізнаєте? — Журка показав йому рукопис.
— Здається, це почерк професора, — видавив Йонаш.
— Я думаю, що, ховаючи рукопис у шпаківні, ви були впевнені в цьому.
— Ах! — Йонаш затулив обличчя долонями.
— Ви мовчите? А пора б уже й заговорити, — сказав Журка.
— Панове, я не вбивав, — благально прошепотів Йонаш. — Панове…
— На голослівних запереченнях далеко не заїдете. Признавайтесь у всьому. Коли ви забрали з кімнати професора Містраля цей рукопис?
— Я не брав… — видавив Йонаш. — Мені його підкинули.
— Підкинули… — зітхнув Журка. — Що ж ви ще вигадаєте?
— Клянуся… Я знайшов його… у… у чемодані. У вівторок…
— У чемодані, от тобі й маєш! — почав кепкувати Журка.
— Ви мені не вірите, — Йонаш витирав лоб носовою хустинкою, — але так було. Я повернувся після обіду. Хотів переодягтися. Відкрив чемодан і зверху побачив жовту обкладинку рукопису «Дельта».
— Мабуть, «Дзета», — зауважив я.
— Ні, «Дельта», — розпачливо похитав головою Йонаш.
— Дедалі краще, докторе, — кепкував Журка. — Добряче ви тут наплутали. Бо в шпаківні на дереві ми все-таки знайшли твір «Дзета», про агранулоцитоз..
— Нехай, буде «Дзета», — простогнав Йонаш. — Це мене вже не врятує.
— Я думаю, — процідив Журка. — Ви втратили моє довір'я, докторе. У вівторок я питав вас про рукописи професора. Ви тоді не сказали, що він у вас в чемодані.
— Я тоді… не знав. Побачив його тільки потім…
— Он як, ви не знали… — Журка підвівся. — У мене більше немає запитань, колеги. Для мене ця справа ясна.
— Панове! — схопився Йонаш.
— Спокійно, докторе. Вас я вже ні про що не питатиму. Тепер ваша черга. Ви знаєте, чого я від вас чекаю. Мене цікавить тільки одне ваше слово.
Йонаш опустився на стілець.
У дверях на терасу ми зустріли доктора Протоклицьку. Мені здалося, що вона чекала на нас. На обличчі її вже не було насмішкуватого виразу, вона чемно посміхалась до нас.
— Я хотіла поговорити з вами про одну справу.
— Я сподівався цього, — промимрив Журка. — Шкода, що тільки тепер. Адже доктор Йонаш годував шпаків ще в вівторок.
Доктор Протоклицька зашарілася.
— Ви чудово проінформовані, поручику. Однак трохи помилились, я не про цю справу хотіла з вами поговорити. Мені хотілося сказати вам дещо таке, чого ви ще не знаєте.
— О, це цікаво! — промовив Журка. — Якщо так, то ходімо до кімнати професора.
Коли Журка зачинив за нами двері, лікарка різко повернулася. В очах у неї стояли сльози.
— Ви певні, що Йонаш винен, правда?
— Доктор Йонаш не говорить з нами відверто, — сказав Журка. — Власне, я повинен був його вже давно арештувати. Траплялося, що людей засуджували навіть при менших доказах їх вини.
— То чому ж ви його не арештуєте? — прошепотіла Протоклицька.
— Це зайве, — пробурмотів Журка. — Ви й так у мене всі тут, як миші під скляним ковпаком, — Поручик скромно оглядав нігті. — Здається, ви хотіли сказати мені щось цікаве?
— Так. Йонаш не винен. Він не брав тих паперів, йому підкинули їх.
Журка зітхнув.
— Ви не сказали поки-що нічого оригінального.
— Йому підкинули ті папери, і я знаю, хто це зробив.
— Невже?
— Я бачила на власні очі. У вівторок перед обідом я була в кімнаті Йонаша… Хотіла віддати йому книжку… В кімнаті не було нікого… Я хотіла вийти, але раптом почула, як хтось обережно відчиняє двері. Я чула, що то не Йонаш. Мені було якось ніяково, що хтось чужий застане мене тут… а разом з тим… І цікаво, хто може заглядати в кімнату. Я сховалася за віконну занавіску. І побачила Заплона. Він навшпиньки підійшов до чемодана, що лежав на стільці, і всунув у нього щось схоже на книжку чи зошит. Потім, оглядаючись на всі боки, зник за дверима.
— Непогана казочка, — посміхнувся Журка, не піднімаючи голови.
— Казочка?! Як ви можете! — Протоклицька схопилася з місця.
— Дуже кепсько обдумана казочка, — сумовито повторив Журка. — У цьому домі всі раптом виявили в собі таланти Езопа. Це дуже сумне явище, такі загальні мандри в країну казки. Я жалкую, що мені не п'ять років. Ах, людині завжди не щастить! Коли я мав п'ять років, ніхто не хотів розповідати мені казок. Тепер, коли мені тридцять п'ять, усі засипають мене казками. Та з цього мало користі. Мене вже давно, шановна пані доктор, цікавлять тільки факти, тільки реальні факти, і мені приємно усвідомлювати, що я вмію відокремити їх від витворів фантазії.