Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
— Стій! Хлопче! Стривай! Куди ти?
З палатки прожогом вискочив скуйовджений брудний хлопчисько-ламут, а слідом за ним висунувся захеканий Петя. Хлопець пробіг кілька кроків, але Петя догнав його, схопив за плече і потяг до палатки Берсеньєва.
Обидва геологи, почувши галас, вийшли з палатки. Студент підвів до них хлопця.
— Це Нене, син ламута Нуке. Я знайшов його біля «вікна» в старій шахті.
— Як він туди потрапив? — суворо запитав Берсеньєв.
Петя знизав плечима:
— Не знаю. Я тільки на хвилину залишив вхід у шахту відкритим, він і прошмигнув. Заходжу, бачу — сидить біля «вікна», ніс об «вікно» приплющив і витріщив очі. Я його за руку схопив, а він од мене…
Майгін з досадою сплюнув:
— От бісеня! Ну що тепер з ним робити?.. Піде в стійбище, розляпає. Мало того, що ламути копати перестануть, ще й напакостити можуть…
— Андрію, ну навіщо ви його лаєте? Це дуже хороший хлопець! — Голос Берсеньєва дзвенів незвичайно лагідно. — Як тебе звуть? Нене? А-а! Дуже добре! Петю, та відпустіть його руку, навіщо його тримати?
Петя здивовано глянув на Берсеньєва, потім на Майгіна і відпустив маленького ламута. Той потер руку і недовірливо подивився на Берсеньєва, який дружньо плескав його по плечу.
— Ти мені завжди подобався, Нене, — вів далі Берсеньєв. — Хочеш, я тобі цукру дам? Ти любиш цукор?.. Цукру не хочеш? А що ж ти хочеш?
— Батько йду… Яранга йду, — похмуро сказав Нене.
— Додому хочеш? Жаль. А я хотів тебе тут залишити. У нас добре: цукор є, м’ясо є. А потім, — Берсеньєв таємниче підморгнув ламутові, — ми з тобою туди підемо, — він кивнув у напрямку шахти. — Там гарне стійбище є. Ти бачив?..
Очі в хлопця загорілися. Він кивнув головою.
— Завтра підемо туди. Хочеш?
— Хо… чеш… — рішуче повторив Нене.
— Ну, от і добре! Тільки ти додому не йди. Підеш — не візьму з собою в красиве стійбище. Петю, — звернувся Берсеньєв до студента, — доручаю вам це дитя природи. Доглядайте за ним, а завтра зранку, перед тим, як приступити до роботи, ще раз поведіть його в шахту, хай полюбується… Ну, Андрію, перший інцидент, здається, улагоджено, — звернувся Берсеньєв до Майгіна, коли Петя, по-дружньому обнявши маленького ламута за плечі, повів його в палатку. — Тепер він ні за що в світі не піде звідси. Голова у нього ще не забита забобонами, а те, що він побачив там, унизу, мабуть, полонило його на все життя.
— Так само, як і мене, — замріяно промовив Майгін.
— Так само, як і нас, — у тон відповів йому Берсеньєв.
Маленький чарівник
Рано-вранці друзі взялися до роботи. Новий член експедиції, маленький ламут Нене, активно допомагав їм. Разом з Петром він носив у мішках породу і охоче підтримував із студентами розмову з допомогою кількох скалічених російських слів, які вже встиг вивчити.
Коли по Нене прийшов батько, хлопець навідріз відмовився йти додому, і Майгін легко умовив ламута Нуке залишити сина «погостювати».
Ополудні зробили перерву на обід, під час, якої Нене, набивши рот цукром, розважав геологів, розповідаючи про те, що він бачив у шахті.
— Багато… огонь! — говорив Нене, прицмокуючи від подвійного задоволення — від цукру і від спогадів про «красиве стійбище». — Огонь! Ще огонь! Ще огонь! — і хлопець підняв три пальці.
— Підрахунок правильний, — коментував Майгін. — Джерел світла справді три.
— Багато яранга… Кароші яранга. Я там іду?.. Га? — запитав хлопець, дивлячись на Берсеньєва.
— Звичайно, підеш. Я обіцяв, — з ласкавою посмішкою відповів Берсеньєв. — Ну, друзі, обід закінчився, берімося до роботи…
Робота відновилася. Через дві години лопата Майгіна стукнулась об щось тверде. Звук удару був дзвінкий, наче залізо ударилось об залізо, і всі відразу ж зупинилися, повернувшись до Майгіна. Майгін нахилився, повозився в себе під ногами і витяг сіру круглу кулю завбільшки з кулак.
— Що це? — спитав Берсеньєв.
— Не знаю… Куля якась…
Майгін підніс свою знахідку до ліхтаря.
— Річ ніби скляна. Треба розглянути краще. Ходімо нагору.
— Ні. Відкладіть, Андрію, вбік, потім роздивимось. Зараз треба копати, копати, копати.
Майгін беззаперечно відклав знахідку і знову взявся за лопату.
— Це добре, що ми вже дещо знайшли, — розсудливо промовив він. — Очевидно, ми за кілька кроків од входу.
Не минуло і десяти хвилин, як його здивований вигук знову примусив усіх перервати роботу.