Празький цвинтар [без ілюстрацій]
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0, 978-966-03-5749-5
- Переводчик: Ю. В. Григоренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Празький цвинтар [без ілюстрацій]». Краткое содержание книги:
Проминувши касу, потрапляєш у кухню, де на величезній печі готують рагу з баранини, дикого кабана чи яловичини, варять горохове пюре чи сочевицю. Обслуговування у цьому закладі не передбачалося: тарілки та столові прибори треба було шукати самотужки, а потім ставати у чергу до кухаря. Отак, по черзі штовхаючись, відвідувачі просувалися до величезного table d'hôte[147], несучи у руках свою тарілку. Юшка за два сольдо, яловичина за чотири, хліб за десять сантимів, принесений із собою, — і ось вам обід за сорок сантимів. Наїдки не здавалися мені вишуканими, хоча згодом я зауважив, що серед відвідувачів є люди з гарним достатком, які навідуються в це місце, бо полюбляють якшатися з усіляким набродом.
Утім, навіть ще за часів, як я не міг дозволити собі ходити до «Нобло», я жодного разу не пожалкував через ті перші пекельні тижні: я познайомився з багатьма корисними людьми й обжився у середовищі, в якому пізніше мав плавати, як риба у річці. Дослухаючись до розмов, які точилися у тих завулках, я дізнався про інші шляхи, про інші місцини Парижа, як-от рю де Лапе, яку цілком присвятили брухтові: і тому, який годиться для ремісників та для родинного вжитку, і для більш осудного виробництва, наприклад, відмичок, дублікатів для ключів чи навіть кинджалів зі складним лезом, який потай носять у кишені у куртці.
Я намагався якнайменше сидіти у чотирьох стінах, присвячуючи свій час єдиному задоволенню, яке лишається парижанину з порожніми кишенями: я гуляв бульварами. Дотепер я зовсім не уявляв, наскільки Париж більший за Турин. У мене перехоплювало подих від різноманіття люду всіх прошарків суспільства, які блукали навколо мене. Зовсім небагато з них поспішали за закупами, позаяк майже кожен виходив, більше аби покрасуватися один перед одним. Пристойні парижанки вдягалися з надзвичайно добрим смаком, тож мою увагу привертали якщо не вони самі, то їхні стильні зачіски. Однак, на жаль, під час моїх прогулянок траплялися і пані, як би то мовити, непристойні, які, задля того, щоб привернути увагу нашої статі, перевдягалися набагато винахідливіше.
(Див. Іконографічні відомості, 2. — Прим. верстальника.)
І хвойди, навіть ті, які не були такими вульгарними, як повії з brasseries à femmes, про котрих я дізнався пізніше, були лише для чоловіків з добрим економічним становищем, це відразу впадало в око, з огляду на ті диявольські хитрощі, до яких удавалися ці жінки, аби звабити свою жертву. Згодом один мій інформатор розповів, як колись по цих бульварах ходили лише grisettes — молоді, трохи дурнуваті дівчата, які цнотливими не були, але натомість були безкорисливими, не просячи у коханців ані суконь, ані коштовностей, ще й тому, що ті коханці були біднішими за них самих.
Потім вони зникли, як різновид монет карліно[148]. З'явилися lorette[149], biche[150] та cocotte[151] — вони були не набагато дотепніші й розумніші за grisettes, але дуже полюбляли кашеміри та мережива. На час, коли я приїхав до Парижа, замість lorette з'явилися куртизанки: жінки з багатющими коханцями, у діамантах та на екіпажах. Тепер украй нечасто можна було зустріти куртизанку на бульварі. Ці dames aux camélias[152] вирішили, що головним їхнім моральним принципом буде безсердечність, нечуйність, невдячність і вміння використовувати імпотентів, які платять лише за те, щоб виблиснути в їхньому товаристві в ложі в Опері. Яка ж гидка стать.
Тим часом я познайомився з Клеманом Фабр де Лаґранжем. Туринські роботодавці направили мене за певною адресою у невеличку простеньку будівлю, яка розташовувалась на вулиці, котру, через обачність, яка з'явилась у мене завдяки моєму фахові, я не буду називати навіть на аркуші паперу, який ніхто ніколи не прочитає. Гадаю, Лаґранж працює у політичному відділку Direction Générale de la Sûreté Publique[153], хоча я так ніколи й не зрозумів, хто він у цій піраміді — основа чи верхівка. Здавалось, навіть якби мене тортурили, я б мав тримати язика за зубами й нічого не розповідати про той механізм добування політичної інформації. Насправді я навіть не знав, чи офіс Лаґранжа розташовувався у цій будівлі: на цю адресу я відправив листа, щоб повідомити йому, що маю рекомендації від кавалера Б'янко, й два дні по тому мені відповіли запискою, в якій запрошували на нотрдамський церковний цвинтар. Я вгадав Лаґранжа за червоною гвоздикою у петлиці. Відтепер він запрошував мене у найнеймовірніші місця: кабаре, церкву, сад, — але ці місця ніколи не повторювались.
147
Великий обідній стіл, за яким їдять гуртом (фр.).
148
Золоті чи срібні монети, які були в ужитку в різних італійських князівствах аж до початку XIX століття.
149
Утриманка (фр.).
150
Дами півсвіту (фр.).
151
Кокотка (фр.).
152
Дами з камеліями (фр.).
153
Головне управління поліції (фр.).