Сутінки

Він мовчки приєднався до черги, хоча допитливий погляд ковзав по моєму обличчю що кілька секунд. Мені здалося, що роздратування бере гору над задоволенням, стаючи домінантною емоцією. Я почала нервово гратися змійкою на куртці.

Він підійшов до прилавка і вщерть заповнив тацю.

— Що ти робиш? — запротестувала я. — Сподіваюся, це все не для мене?

Він похитав головою, збираючись платити за їжу.

— Звісно, половина — моя.

Я підняла догори брову.

Він попрямував туди, де ми сиділи минулого разу. З протилежного кінця довгого столу група старшокласників здивовано спостерігала, як ми сідаємо один навпроти одного. Едварду, схоже, було байдуже.

— Бери, що хочеш, — сказав він, підштовхуючи тацю до мене.

— Мені цікаво, — сказала я, взявши яблуко й крутячи його в руках, — що б ти робив, якби тебе підбили скуштувати людської їжі?

— Завжди тобі цікаво, — скривився він, похитавши головою. Вп’явся у мене очима, не дозволяючи відвести погляд, взяв із таці піцу, повагом відкусив чималий шматок, швидко пережував і проковтнув. Я спостерігала з розтуленим ротом.

— Якби тебе підбили з’їсти грязюку, ти б змогла, правда? — поблажливо поцікавився він.

Я зморщила носа.

— Якось я їла бруд… на спір, — зізналась я. — Не так і гидко. Едвард розсміявся.

— Чомусь я не здивований… Здається, щось за моїм плечем привернуло його увагу.

— Джесика аналізує мої дії, щоб потім розкласти все по поличках для тебе, — підштовхнув він решт у піци до мене. На згадку про Джесику на його риси впала тінь минулого роздратування.

Я поклала яблуко й відкусила піцу, старанно уникаючи дивитися на Едварда. Зараз почнеться допит.

— Кажеш, офіціантка була гарненькою? — ніби між іншим поцікавився він.

— Ти справді не помітив?

— Ні. Не звернув уваги. Мене хвилювали інші запитання.

— Бідолашна, — я могла дозволити собі бути милосердною.

— Дещо з того, що ти розповіла Джесиці… скажімо так, непокоїть мене, — він не захотів підіграти мені, перейшовши на жартівливий тон. Голос звучав хрипкувато, з-під опущених вій у мене впивалися стурбовані очі.

— Не дивно, що тобі сподобалося не все почуте. Ти в курсі, що говорять про любителів підслуховувати, — нагадала я.

— Я попереджав тебе, що слухатиму.

— А я попереджала, що тобі не захочеться дізнаватися мої думки.

— Правда, — погодився він, не змінюючи тону. — Втім, ти помиляєшся. Я дуже хочу знати, про що ти думаєш, — все. Просто мені хотілося б… щоб ти не думала деякі речі.

Я насупилася.

— О, це все міняє.

— Мова зараз про інше.

— Про що?

Ми схилилися над столом, тягнучись одне до одного. Едвардові білі довгі руки підперли підборіддя, я гойднулася вперед, поклавши праву долоню Едварду на шию. Я постійно мала нагадувати собі, що ми сидимо у переповненій їдальні, де за нами, напевно, спостерігає не одна пара цікавих очей. Як легко з головою поринути у нашу напружену маленьку приватну розмову!