Золотий фараон
- Автор: Брукнер Карл
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Катерина Гловацька
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Золотий фараон». Краткое содержание книги:
Карл Брукнер — відомий австрійський письменник — показує роботу археологів, зв'язану з безліччю пригод, часто небезпечних, але завжди цікавих. Водночас автор змальовує пригоди грабіжників могил, які в гонитві за наживою протягом віків плюндрували стародавні поховання.
Предмети з іменами різних фараонів тут, на такій невеличкій площі, переконливо доводять, що це тільки схованка. Чудовий сон скінчився!
— Печатка, пане! Печатка отут, унизу! — вигукнув раптом Гургар, показуючи на щойно звільнену нижню частину замурованого входу.
Вже не сподіваючись побачити щось надзвичайне, Картер нахилився. І враз скам'янів, Чи не глузує з нього той сон? Він побачив на тиньку відбиток печатки фараона Тутанхамона!
Ледве здобувшись на слово, Картер обернувся до Карнарвона, що стояв трохи вище на сходах.
— Послухайте, — мовив він хрипким голосом і так, наче ввертався до когось із копачів. — Я гадаю, що ми знайшли… — голос йому урвався. Через силу перемігшись, він проказав — Мілорде, я вітаю вас — ви стоїте перед гробницею фараона Тутанхамона!
Розлігся радісний крик. Леді Карнарвон обіймала підряд Картера, Ахмеда Гургара і Гасана Авада.
З нетерплячістю, зовсім йому не властивою, Картер зажадав:
— Принесіть ліхтарі! Усі! Мені треба світла! Світла!
Його знову пойняв сумнів — а може, він все-таки помилився?
Та на долішній частині муру побачив ще одну печатку з тим же фараоновим ім'ям.
Чого ж він не звелів розкопувати далі ще кілька тижнів тому? Якби мур звільнили бодай на метр нижче, він побачив би Тутанхамонову печатку і не мучився б стільки безсонних ночей. Як все-таки успіх залежить од випадковості! Він підійшов упритул до найбільшого відкриття у своєму житті — і завчасно припинив роботу!
Ще і ще обмацував Картер променем ліхтаря весь мур. Завтра вранці треба розкрити вхід.
Завтра вранці? А чому не зараз? Навіщо фотографувати відбитки печаток, які вже раз ввели його в оману?
Хвилинку! Що воно за темна пляма нагорі в лівому кутку муру?
Промінь світла спинився нижче дерев'яної поперечини на печатці Міста мертвих.
Картер злякався. Пляма означала, що в тому місці мур колись проламали. Розкрадачі гробниць випередили його, можливо, на три тисячі триста років!
Нараз Картер збагнув, як могли уламки поховальних речей опинитися в щебені: злодії повикидали увесь непотріб просто тут, перед входом. Потім жерці або вартові Міста мертвих побачили вилом у стіні, замурували його і поставили знову печатки.
Якщо це припущення слушне, то не треба боятися найгіршого. Бо цей вилом був замалий, щоб крізь нього хтось міг повиносити великі речі.
Карнарвон і всі присутні нетерпляче ждали, поки Картер обстежував пляму на мурі. Його довге мовчання й нерухома постава ще дужче збільшили нервове напруження глядачів.
Леді Карнарвон не змогла вгамувати свого нетерпіння.
— Що ви там відкрили, містере Картер? Щось лихе?
— Благаю вас, скажіть же нарешті! — вигукнув і Карнарвон. — Мої нерви, на жаль, не зі сталевого дроту, а читати думки я не вчився.
Картер поволі обернувся і стомлено махнув рукою. Глянув ще раз на темну пляму і сказав, затинаючись:
— Гадаю, ми не повинні покладати ніяких… ніяких надто великих сподівань… Бо гробниця… ця гробниця не недоторканна.
— Тобто її теж пограбовано? — злякано крикнув Карнарвон. І підняв свій костур, наче хотів покарати невидимих грабіжників. — О кляті злодії! Завше вони випереджають нас! Жодна гробниця не уникла рук цих негідників.
Леді нахилила голову й крадькома витерла очі. Та Картер помітив.
— Не переймайтеся цим, міледі. Поки ми не взнаємо, що злодії тут наробили, немає причини журитися.
— Вам легко таке казати, — схлипувала леді. — Ви вже звикли знаходити пограбовані гробниці. А я чекала дива!
— Завтра ми знатимемо більше, — втішав її Картер. — Може, на нас чекає ще якась несподіванка.
Лорд стукнув костуром.
— Більше я нічого не сподіваюся. Пограбована гробниця досі тільки розчаровувала.
БРАМА ДО ТАЄМНИЦІ ВСІХ ТАЄМНИЦЬ
На верхньому з шістнадцяти східців, що вели вниз, до входу в гробницю, стояв Говард Картер і замислено крутив у руках олівець та розгорнений нотатник. Учора, двадцять п'ятого листопада, він не зробив жодного запису. А сьогодні записав тільки дату: «26 листопада». Що писати? Знову те саме: «Що я знатиму завтра о цій порі?» Безглуздо запитувати свою долю. Він покладав так багато надій на двадцять п'яте листопада, і так мало з них здійснилося.
Нарешті вхід виламано: вони побачили коридор, що вів кудись униз, але був геть забитий камінням, щебенем і дрібним кам'яним порохом, який утворився, ще коли вибивали гробницю в скелястому грунті.
В лівому горішньому кутку коридора, що був заввишки два метри, виразно виднілися сліди лазу, яким скористалися злодії. Те, що копачі знаходили тепер у щебені, не викликало особливого захвату. То були алебастрові вази, замки з печатками від скринь і рештки поховальних дарів. Напевне, грабіжники тягли з собою все, що здавалося їм більш-менш коштовним. Але наявність цього коридора принаймні доводила, що він закінчується якимсь більшим приміщенням. Це все, на що можна сподіватися. Отож аркуш у нотатнику за 25 листопада лишився чистий.