Золотий фараон
- Автор: Брукнер Карл
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Катерина Гловацька
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Золотий фараон». Краткое содержание книги:
Карл Брукнер — відомий австрійський письменник — показує роботу археологів, зв'язану з безліччю пригод, часто небезпечних, але завжди цікавих. Водночас автор змальовує пригоди грабіжників могил, які в гонитві за наживою протягом віків плюндрували стародавні поховання.
СОТНЯ ВІСЛЮКІВ, НАВАНТАЖЕНИХ ЗОЛОТОМ
Наче колона, стояв Абделад Ахмед серед юрби цікавих. За ніч він перетворився на поважну особу. Тепер він виліз на великий камінь, що в давнину правив за частину підмурка якоїсь робітничої халупи перед Рамсесовою гробницею. З цього постаменту єгиптянин злазив, тільки як втомлювався відповідати на нескінченні питання. Якусь мить він тоді відпочивав, сидячи на тому камені, немов на троні, серед юрби туристів.
— Чи правду кажуть, — допитувався худющий американець, — ніби фараонів саркофаг викуто із щирого золота? Скільки доларів він коштує? _
Абделад зневажливо глянув на американця. Черевики закурені, мабуть, прийшов у долину пішки. Або скупердяга, або звичайнісінький турист. Од такого чайових ніколи не матимеш.
— Мені не дозволено розповідати, — відказав Абделад.
Літня пані краще збагнула, як викликати його на розмову. Потай тицьнувши монету в його брунатну руку, вона прошепотіла:
— Покажіть мені, голубе, фараонову скарбницю, я дам вам тоді три англійських фунти.
Абделад з жалем показав на землю:
— Усе засипано, міледі. Глибоко в землі..
Супроводжувач літньої пані встряв у розмову. Його вуса під довгим гострим носом настовбурчилися і стали схожі на щітку для черевиків.
— Ви, ви не смієте нам казки розповідати. У Луксорі навіть хлопець-ліфтер у готелі знає, що ви знайшли підземний палац, до якого веде таємний хід.
Абделад посміхнувся і стенув плечима:
— Хай хлопець-ліфтер покаже мені таємний хід. Я тоді щиро радітиму.
Наперед пропхався якийсь чоловічок. Сухорлява шия стирчала в нього з твердого коміра, наче тичка до квасолі. На горбатому носі тремтіло пенсне в золотій оправі.
— Де містер Картер? — збуджено вигукнув чоловічок. — Мені треба негайно з ним поговорити. Можу довести, що гробницю, яку нібито відкрив він, знайшов іще п'ятнадцять років тому сер Вільям Фліндерс Петрі.
Він оглянув юрбу, що його оточила, і пояснив, піднявши догори вказівного пальця:
— Авжеж, шановне панство! Вам запаморочили голови. Немає ніякої Тутанхамонової гробниці, бо її взагалі не було. Я можу і це довести.
Із шкіряного портфеля, повного книжок та рукописів, чоловічок видобув фоліант і переможно замахав ним у повітрі:
— Тут, на п'ятсот сорок другій сторінці, ви можете прочитати, що я сам написав про гробниці…
Поки чоловічок говорив, прибіг молоденький репортер, притьмом наставив фотоапарат на промовця і клацнув.
— Знову мені пощастило! — задоволено промурмотів він. — Я й не сподівався так швидко знайти Говарда Картера.
Потім він теж сунув монету Абделадові в руку:
— Це вам, любий друже. А тепер скажіть швиденько: скільки скринь із золотом знайдено в гробниці? Люди в Каїрі кажуть, начебто десять. А мені здається, скринь куди більше, чи не так?
— Там золота стільки, що стало б навантажити сотню віслюків, — відповів замість Абделада Ахмед Гургар. І, весело підморгнувши, додав: — А ці віслюки — родичі отих людей у Каїрі.
ЛЕДІ КАРНАРВОН НЕ ХОЧЕ ЧЕКАТИ
Напружено вдивлявся Картер у пароплав, що саме підходив до причалу Александрійського порту. Серед численних пасажирів, що стояли на борту пароплава, він досі не бачив того, кого так нетерпляче ждав. Знову витяг зім'яту телеграму: «Гадаю двадцятого прибути до Александрії. Карнарвон».
Невже лорд відклав подорож? Це означатиме знову нестерпне чекання. З п'ятого листопада дні тяглися наче в уповільненій кінострічці. А вночі думки не дають заснути. Чим стане для нього відкриття гробниці — поразкою чи тріумфом? Чи це Тутанхамонова гробниця, чи просто схованка?
Картер тихо застогнав. Якби не його зобов'язання щодо лорда Карнарвона, він уже кілька тижнів тому дізнався б про все напевне. Але лорд щедро сплачував усі видатки по розкопках і тому мав безперечне право бути присутнім, коли відкриватимуть гробницю. Тільки хай би вже нарешті приїхав!
Картерові паморочилося в голові, коли він згадував про ті стоси листів, телеграм, вітань і запитів з усього світу, що височіли на його письмовому столі. Він не міг собі пояснити, чому звістка про його знахідку дістала такий відгук в усьому світі. Адже він ще нічого не знайшов, крім запечатаного входу. Правда, з давніх-давен Долина царів вабила до себе туристів із різних, навіть далеких країн. Ще понад дві тисячі років тому грецькі й римські мандрівники відвідали й описали Бібан-ель-Мулук. Таємничі гробниці фараонів уже за тих часів збуджували уяву чужинців. І, власне, хіба не відбувалися в тій скелястій долині дивовижні пригоди? Сама тільки історія плюндрування гробниць могла б бути темою захоплюючого роману.