Золотий фараон

Ця робота по впорядковуванню скарбів тривала вже кілька тижнів, але безліч старожитностей ще ждали своєї черги. Ось знову прибіг Мейс:

— Ходіть-но, Картере, сюди, у скрині дід купою одягу ми знайшли дещо надзвичайно цікаве.

Картер вагався. Репортер газети «Таймс» уже кілька годин чекав на нього. Один славетний європейський археолог хотів оглянути скарби, що їх приготували вже для лабораторії. Сьогодні мав вирушити новий транспорт, а Лукас, фахівець-хімік, просив подивитися список хімікатів, потрібних йому для роботи.

— Чи справді ваша знахідка така цікава? — спитав Картер, нерішуче поглядаючи в напрямку лабораторії.

Мейс схопив його за руку.

— Ви повинні піти туди! За восьму частину цієї знахідки будь-який музей Європи чи Америки дав би цілий статок.

Він потяг Картера до передпокою гробниці й показав на довгасту хустку, зав'язану вузлом. Мабуть, колись фараон носив її як шарф, а потім урядовці чи жерці Міста мертвих, наводячи в гробниці лад після нападу злодіїв, недбало засунули ту хустку до скрині. Тепер її розв'язали, і всі побачили вісім масивних золотих перснів з кольоровими інкрустаціями, що належали фараонові Тутанхамону; два персні навіть правили йому за печатки.

Як сталося, що грабіжники забули ці коштовності? Зрозуміло, що хтось з-поміж них знайшов ці персні і, кваплячись, зав'язав у хустку. Але чого ж потім він викинув той вузлик? Адже ці персні становили скарб, який і за тих давніх часів легше було продати, ніж, приміром, золоту статуетку, що від неї Каллендер знайшов десь у кутку тільки підставку.

— Ви, мабуть, думаєте те саме, що і я, — мовив Мейс. — Якби ми дізналися історію цих восьми перснів, ми збагатили б археологію… На жаль, можна тільки уявляти, що саме тоді відбувалося.

Картер зітхнув.

— Авжеж, тільки уявляти, на жаль. Я весь час згадую розкішну лускату прикрасу, яку нам довелося старанно зібрати по частинах. Чому вони опинилися в різних скринях і шухлядах? Хто розірвав цю коштовну річ? І навіщо?

— Мені здається, тут спалахнула бійка через ту прикрасу. Кожний злодій хотів, либонь, забрати її собі. Тож вони й билися, поки роздерли на шматки. Відтак кинули їх, а люди, що згодом наводили тут лад, недбало засунули ті шматки, разом з іншими речами, до найближчих скринь чи шухляд.

— Послухайте-но, Мейсе, що я пропоную, — вигукнув Картер. — Називаймо надалі всіх грабіжників, що плюндрували гробниці, якимсь одним іменем. Ну, припустімо, Менафтом. А був він… та хоча б ремісник із фараонових мистецьких майстерень.

— А, ви маєте на думці історію розкрадання гробниці з часів Рамсеса Дев'ятого?

— Саме так. Історія спійманих грабіжників вкарбувалася мені в пам'ять, бо колись я перекладав для власної втіхи папірус, в якому розповідалося про цю судову справу. Тому папірусові три тисячі років, і він докладно передає судовий процес. Тоді спіймали вісьмох злодіїв.

— Їх відшмагали подвійними різками по руках і ногах, щоб видобути в них зізнання, — додав Мейс.

— Так розповідає папірус. А далі йдуть ті зізнання: «Ми знайшли божественну мумію фараона. На шиї в нього була низка амулетів і золотих прикрас, обличчя закрите золотою маскою, а вся божественна мумія фараона вкрита золотом. Ми здерли золото з божественної мумії цього бога та амулети з прикрасами».

— Стривайте, мені щось спало на думку, — перепинив Картера Мейс. — Уявімо собі таке: ті вісім перснів і луската прикраса, що їх ми тут допіру знайшли, належать до коштовностей, які були здерті з мумії Тутанхамона.

Картер збентежено глянув на запечатаний вхід поміж двох статуй-вартових. Те, що зберігалося там, за стіною, коштувало Картерові не одної безсонної ночі. Скільки разів він був уже близький до того, щоб виламати цей вхід, хоча ще не всі скарби з передпокою вивчено і запаковано.

Але те, що тільки-но сказав Мейс, викликало в нього лихе передчуття.

— Мейсе, — прошепотів Картер, не зводячи очей зі стіни, — якщо ваше припущення слушне, то наші найкращі сподівання не здійсняться. За тією стіною ми знайдемо тільки порожній саркофаг.

— Але ж ви взагалі не вірили, що це гробниця, — здивувався Мейс. — Відколи ви змінили свою думку?

Картер задумано прикусив нижню губу.

— Я дійшов такої думки, коли вивчав знайдені тут речі, які ще лежать у бічній коморі. Згадайте-но поперекидані фараонові колісниці, а насамперед — порожні алебастрові дзбани, що стояли в отому кутку. Лукас піддав хімічному аналізові рештки того, що містили в собі дзбани. Чи вам відомо, що там було?

— Пахучі мастила й олій.