Нічний адміністратор
- Автор: Ле Карре Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-372-4
- Переводчик: Татьяна Савчинская
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Нічний адміністратор». Краткое содержание книги:
ISBN 978-617-679-372-4
Тетяна Савчинська © переклад, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Коли Джонатан опинився сам-один на величезному і невідомому континенті, на нього раптом навалилась втрата вже зовсім іншого ґатунку. Його рішучість немов розчинилася у діамантовому серпанку навколишніх пейзажів. «Роупер — всього лиш абстракція, як і Джед, як і я. Я помер і опинився у потойбічному світі». Ідучи узбіччям байдужої автостради, ночуючи у водійських нічліжках і клунях, ви-клянчуючи денну платню за дводенну працю, Джонатан молився, щоб до нього повернулося почуття покликання.
— Найкращий для вас варіант — це «Шато Бабетт», — говорив йому Рук. — Це велика і недоглянута халабуда, а керує нею стара карга, працівники у якої не затримуються. Цілком хороша місцина, щоб сховатися від всіх і вся.
— Ідеальне місце, щоб почати шукати свою тінь, — казав йому Берр.
Тінь означає ідентичність. Тінь означає сутність, сутність у світі, де Джонатан став не більше ніж привидом.
Готель «Шато Бабетт» вгніздився серед вульгарщини Авеню де Артізан, немов стара обідрана квочка. У цьому містечку він виконував роль «Майстерса». Джонатан одразу ж упізнав готель, згадавши опис Рука, і коли підходив до нього, зупинився на протилежному боці дороги, щоб краще роздивитися. Це була висока, дерев’яна, старезна і, як на колишній дім розпусти, непохитна будівля. З обох боків паскудного ґанку стояли кам’яні урни, на яких були намальовані голі дівчата, що веселилися десь посеред лісу. Шанована назва готелю красувалася на вертикальній про-гнилій дерев’яній дошці, і саме коли Джонатан почав переходити дорогу, здійнявся поривчастий східний вітер: вивіска заторохкотіла, мов поїзд, Джонатану в очі залетів пісок, а ніздрі наповнилися запахом смаженої картоплі і лаку для волосся.
Він піднявся сходами, впевнено відкрив старезні двері і опинився у гробовій темряві. Десь звіддаля, як йому спочатку здалося, до нього долинав чоловічий сміх і сморід учорашньої вечері. Поступово він роздивився рельєфну мідну поштову скриньку, потім старий годинник з квітами на циферблаті, які нагадали йому про Леньйон, а потім і стійку рецепції, завалену листами і чашками з-під кави та освітлену гірляндою кольорових ліхтариків. Вочевидь, його приїзд збігся з прибуттям когорти заяложених гірничих інженерів з Квебеку, які шукали любовних пригод, перш ніж вирушити наступного дня до шахти на півночі. їхні валізи і саквояжі лежали на купі біля підніжжя сходів. Двоє молодиків слов’янської зовнішності, у зелених фартухах і з сережками в вухах, понуро перебирали ярлики, шукаючи потрібний.
— Et vous, monsieur, vous etes qui?[38] — почувся жіночий голос, який перекрикував загальний гамір.
За стійкою рецепції Джонатан розгледів мадам Лятю-ліп, власницю готелю. Вона скидалася на королеву: на ній був рожево-бузковий тюрбан, а з макіяжем жінка явно перебрала міру. Вона злегка відкинула назад голову, щоб краще його роздивитися, і явно грала на публіку, яка складалася виключно з чоловіків.
— Жак Борегар, — відповів він.
— Comment, cheri?[39]
— Борегар, — довелося повторити йому, перекрикуючи галас рецепції, хоч Джонатан і не звик підвищувати голос. Чомусь це прізвище йому було більше до вподоби, ніж Лінден.
— Pas d’bagage?[40]
— Pas de bagage.
— Alors, bon soir et amusez-vous bien, m’sieu[41] [42][43], — прокричала йому мадам Лятюліп, подаючи ключ. До Джонатана раптом дійшло, що вона помилково прийняла його за одного з інженерів, але він не побачив жодної потреби просвітити її, ким він насправді був.
— Allez-vous manger avec nous ä ’soir, M’sieu Beauregard?™ — гукнула вона, коли він уже почав підніматися сходами. Вочевидь, вона щойно тепер оцінила його зовнішність.
— Дякую, мадам, але мушу відмовитися — мені потрібно виспатися.
— Але мсьє Борегар, не можна ж лягати спати на голодний шлунок, — кокетливо заперечила мадам Лятюліп, знову ж таки намагаючись справити враження на свою хтиву публіку. — Справжньому чоловікові потрібно набратися сил перед сном! N’est-ce pas, mes gars?[39]™
38
А, ви, мсьє, хто ви? (фр.)
39
Як-як, дорогенький? (фр.)
40
Багажу немає? (фр.)
41
Що ж, мсьє, гарного вам вечора (фр.).
42
Повечеряєте з нами, мсьє Борегар? (фр.)
43
Еге хлопці? (фр)