“Роздум”
Більшість із нас, напевно, має друзів, знайомих, родичів, які принципово не дивляться телевізор. Або принаймні намагаються не дивитися. З кожним днем таких людей у нашому оточенні більшає. Не можна забувати й про те, що багато телеглядачів телевізор вмикають за звичкою, “для тла”, займаючись під нього своїми домашніми справами. І тому реальна аудиторія будь-якого телеканалу набагато менша за ту уявну, до якої звертаються ведучі новин або розважальних програм. А ґрунтовних досліджень уподобань “тих, хто вимкнув телевізор”, не було і немає.
Нижче наведено матеріал, який підготувала Юлія Кацун для газети “День” (№20, 06.02.2004, с.9). Вона звернулася до експертів із “простим” запитанням: ЧОМУ МИ НЕ ДИВИМОСЯ ТЕЛЕВІЗОР? Ось їхні відповіді:
Світлана Липинська, професійний психолог, хореограф: “Мені просто шкода свого часу: на нашому ТБ усе переливають із пустого в порожнє. Новини я не дивлюся, оскільки нічого хорошого в них не побачиш. Переважно якісь роз-дери-душу-історії, іноді, щоправда, я дивлюся фільми, але в цьому випадку заздалегідь визначаю, що хочу подивитися ось такий фільм, і відзначаю у своєму записнику час його показу, щоб за можливості подивитися. Можу також подивитися деякі канали “по супутнику”, і лише тоді, коли для цього є час і ці канали мені цікаві з пізнавального погляду.
Що стосується нашого ТБ... Мені здається, увагу глядача привернула б, по-перше, грамотна мова. З цього погляду рівень наших ведучих і журналістів на деяких каналах настільки низький, що іноді просто неприємно дивитися. Я також не згодна і з наповненням каналів. Усе, чим нас годують наші телеканали, я вважаю злочином проти свого народу. Ті самі фільми, серіали, навіть дитячі мультфільми. Не проводять абсолютно жодного аналізу: що показують, хто це дивиться та навіщо це робиться. Діти не можуть переказати навіть сюжет мультфільму, який вони переглядають по ТБ. Ми з чоловіком спеціально проводили таке “опитування” серед наших дітей і почули: Він пішов, а той ударив, а той розвалився, а той вибухнув”. Тепер мої діти, наприклад, не дивляться мультфільми, які показують по нашому телебаченню. Я їм це забороняю. Я купую виключно те, що вважаю за потрібне, або на касетах, або на дисках. І завжди сама переглядаю, перш ніж дозволити дітям дивитися або не дивитися той чи інший мультфільм. Та сама ситуація і з фільмами. Якщо мені вдається, можу подивитися деякі аналітичні програми, але навіть тут усе перетворене на шоу. Настільки все поверхово! А сюжети про політиків мені дивитися нецікаво, тому що більшість із них як особистості нічого собою не представляють. Мало за що “чіпляється” погляд...”
Президент фонду “Віче України” Інна Богословська: “Причин, чому я не дивлюся телевізор, кілька. Передусім, якщо говорити про мої потреби в засобах масової інформації, то найголовніша з них — отримання інформації, яка задовольняє мої інтелектуальні потреби, інформації не про те, хто з ким переспав або де і що згоріло, а інформації, яка б спонукала мене про щось думати. Йдеться або про кінематограф дуже хорошого рівня, або про дуже професіонально, грамотно зроблені передачі. Що ми маємо на ТБ сьогодні? Низькопробну продукцію, розраховану на широкий попит невибагливої публіки. Переважно шоу, які, на мій погляд, не дають жодного ґрунту для роздумів, крім відчуття гіркоти через те, як знижується стандарт життя та людського сприйняття. У нас шоу — або відверто цинічні, або вульгарні, пов’язані з грошима (причому з легкими грошима, не заробленими, а виграними). Неможливо дивитися на вульгарщину, яка панує в нас — у тому числі й у політиці, і ще один дуже важливий аспект — це інформація в новинних програмах. Чому я, мої друзі, знайомі, мої батьки, їхні друзі дедалі менше дивляться новини? А тому, що їм перестали вірити. Якщо говорити про український формат, то все дуже просто: коли на п’яти каналах новини — одні і ті самі, то в будь-якого нормального глядача складається враження, що його обманюють. Тобто десь це все “причісують”, і виникає недовіра. Взагалі рівень довіри до ЗМІ як до джерела інформації не дуже високий. Не дуже високий і професіональний рівень, хоча він усе-таки зростає. Я зараз кажу, що всі ми — покоління дилетантів. Тому що ми працюємо в тих професіях, які не вивчали. Нові школи професіоналів тільки формуються. Це стосується і журналістів, й операторів, і проблема на ТБ не тільки в тому, що дуже мало хороших журналістів а й у тому, що якщо є дуже хороший журналіст, то для нього немає хорошого оператора, а якщо є і хороший журналіст, і хороший оператор, то для них немає хорошого режисера або художника зі світла тощо. А ТБ — це дуже складний процес. Його неможливо зробити силами лише одного ведучого, або одного оператора, або одного режисера. Повинна працювати хороша група професіоналів”.
