У чорних лицарів
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #2
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Харківська книжкова фабрика ім. Фрунзе "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «У чорних лицарів». Краткое содержание книги:
У чорних лицарів - друга книга роману. В ній розповідається про дальшу долю розвідника Григорія Гончаренка.
У повоєнний час Григорій потрапляє в дуже складні обставини, але завжди діє винахідливо, самовіддано, сміливо, як і належить радянській людині.
Пригодницький роман У чорних лицарів читається з неослабною увагою, глибоко хвилює, викликає у читача щиру любов до чесних людей, гарячу ненависть до ворогів миру і прогресу на землі.
Як важко все це збагнути їй, простій жінці, яку примхлива доля вирвала ще в дитинстві із звичного оточення тріанців, кидала по світах, аж поки не закинула сюди, в цей богом і людьми забутий закуток.
Розділ другий
ДУМБРАЙТ ІНСПЕКТУЄ
Після розмови з Шлітсеном ранком наступного дня Фредові принесли друковану на машинці "легенду" - біографію людини, яку він має на час відрядження уособлювати. Фред глянув на першу сторінку: "Сомов Гнат Васильович". Перегорнув останню: на ній стояла цифра "182". Отже, сто вісімдесят дві сторінки тексту доведеться вивчати напам'ять, щоб знати найменші подробиці життя якогось Сомова.
Хто ж він за один? Лейтенант 119 гренадерського полку... фольксдойч...
Поки досить! З читанням можна почекати. Фред жбурнув папку з легендою, щоб бодай на короткий час не муляла вона очей.
Як усе остогидло! Григорій Гончаренко став Комаровим, потім Генріхом фон Гольдрінгом, тепер - ненависним Фредом Шульцем, який теж має перевтілитись ще й на якогось Гната Сомова. І це менш ніж за двадцятип'ятирічне життя! Чому саме йому судилася така доля?
Вже на першому курсі інституту іноземних мов йому пророкували майбутнє поліглота, і він мріяв про серйозну наукову роботу. Його зброєю мало стати слово: найпрекрасніший дар природи, що разом з працею підняло людину над твариною. Здавалося б, наймирніша з професій! І ось саме лінгвістичні нахили спричинились до того, що його доля різко змінилася. Замість товстих фоліантів старовинних рукописів, він повинен вивчати тепер біографію Гната Сомова!
І вивчити треба! Як не крути, а треба! Бо це поки що єдиний шлях, яким можна вибратися з тераріума біля Фігераса, куди він так несподівано потрапив.
Добре, що він пробив мур недовір'я Шлітсена. Цей товстун міг би набагато ускладнити справу, надовго замкнувши його в стінах колишнього монастиря. До речі, треба старанно оглянути всю довколишню територію. Невідомо, як складуться обставини. Може, доведеться тікати саме звідси. Бо під час поїздки...
Куди ж доведеться їхати? Здається, у папці з легендою була якась карта?
Ось вона! Ага, Баварія... Що говорив мені про неї колись Бертгольд? Щось цікаве, інакше б зараз згадка про
якусь розмову не спливла в пам'яті. Так, так, он воно що: саме населення Баварії Гітлер мав намір переселити на Україну! Непогане місце фюрер обрав для баварців. От тільки з замашки та вийшла промашка... Ще говорив Бертгольд про якийсь заповідник на баварських землях, котрий буцімто збираються там заснувати, і що в зв'язку з цим будь-яке будівництво тут заборонено. Шкода, не розпитав тоді докладніше...
А може, й не доведеться їхати в Баварію, а пощастить зникнути ще по дорозі? Перевірити, чи не почепили хвоста, і гайнути? Хвоста, мабуть, все-таки почеплять. Коли Нунке цього не зробить, то зробить Шлітсен. Пристави.ть якогось миршавенького агентика, щоб супроводив аж до Баварії, а там передав іншому...
Про спосіб, яким він дістанеться до місця призначення, теж не було мови. Може, літаком? Це гірше. Можна було б зникнути ще у Франції, там би знайшлись друзі, які допомогли б.
А поки що треба братися до вивчення легенди...
Півтора дні просидів Фред, вивчаючи біографію Сомова, усі ті подробиці, що роблять кожну легенду вірогідною. Лише склавши іспит самому собі, подзвонив Шлітсену:
- Я готовий.
Заступник Нунке негайно викликав Фреда до себе.
- Вивчили? - суворо запитав він.
- Так.
- Як звали вашу бабуню по матері?
- Ельза.
- Коли ви потрапили до полону?
- Шістнадцятого вересня сорок першого року під Києвом.
- Найулюбленіша страва вашого батька?
- Сластьони...
- Чим відзначався ваш вчитель у сільській школі?
- Був трохи заїкуватий, а коли випивав хоч чарку, запинався так, що його важко було зрозуміти.
- Номер вашого полку, коли служили в Радянській Армії?
- Я був в окремому саперному батальйоні.
Дві години тривав цей своєрідний екзамен. Фред відповідав лаконічно і чітко, силкуючись приховати від причепливого Шлітсена свою втому. Нарешті той визнав:
- От тепер я певен, що ви вивчили легенду. Де вона?
Фред простягнув друкований текст і карту. - Сподіваюсь, ніяких записів ви не робили?
- Я не жовторотий!
- Відповідайте чітко й ясно: записів не робили?
- Ні, такі "ази" мені відомі - розвідник не має права щось занотовувати.
- Гаразд, здається, все. Ходімо на веранду!
Прочинивши двері, Шлітсен акуратно взяв їх на защіпки і підійшов до круглого столика. Під великою серветкою стояло два прибори і пляшка вина.