У чорних лицарів
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #2
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Харківська книжкова фабрика ім. Фрунзе "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «У чорних лицарів». Краткое содержание книги:
У чорних лицарів - друга книга роману. В ній розповідається про дальшу долю розвідника Григорія Гончаренка.
У повоєнний час Григорій потрапляє в дуже складні обставини, але завжди діє винахідливо, самовіддано, сміливо, як і належить радянській людині.
Пригодницький роман У чорних лицарів читається з неослабною увагою, глибоко хвилює, викликає у читача щиру любов до чесних людей, гарячу ненависть до ворогів миру і прогресу на землі.
- У цьому каюсь. Якось випало з голови. Звичайно, родинні обов'язки - то найсвятіші обов'язки. Подумаю, як можна це виправити. Можливо, згодом ми дамо вам змогу...
Поява Шлітсена перервала цю розмову. Ввічливо вклонившись Нунке і ледь хитнувши головою у бік Фреда, він став поруч з своїм шефом, чекаючи, поки той запросить його сісти.
Дивлячись на обох своїх начальників, Фред ледве стримав посмішку. Надто вже непрезентабельний вигляд мав Шлітсен в порівнянні з Нунке. Один випещений, підтягнутий, в елегантному спортивному костюмі, в бездоганно свіжій сорочці. Другий - присадкуватий, з помітним черевом, на якому занадто вузький піджак щільно напинався і ліз вгору, від чого вилоги стояли сторч. Обличчя Шлітсена, хоч і старанно виголене, теж чомусь здавалося неохайним. Може, через перекошений шрамом рот. Нікому і на думку не спало б, що такий-от працював слідчим у гестапо - звичайний собі бюргер, обважнілий від надмірного вживання пива.
Діставши дозвіл сісти, Шлітсен запитливо глянув на Нунке, а коли той ствердно кивнув, перевів свої безбарвні очі на Фреда.
- Наскільки я зрозумів, гер Нунке вже підготував вас до того, що ми хочемо дати вам одне важливе доручення?
- Так. Але не сказав яке.
- Перш ніж пояснити суть справи, я хотів би зробити одне зауваження. Те, що ми вам доручаємо, не входить у коло ваших безпосередніх нових обов'язків. Таким чином, за вами лишається право вибору: ви можете погодитись виконати завдання чи відмовитись, якщо вважатимете його для себе надто важким. Для вашої майбутньої кар'єри було б краще, коли б ви погодились.
- Гадаю, треба виходити не з міркувань моєї майбутньої кар'єри, а з успіху чи неуспіху у виконанні завдання, - кинув Фред.
- Мені подобається ваша розважливість у підході до справи, - схвалив Шлітсен з такою бундючною -зверхністю, що Фред ледве стримав себе, щоб не відповісти якимсь ущипливим зауваженням.
- Ми довго розмірковували, кому можемо доручити цю місію, і всі прийшли до висновку - ваша кандидатура з усіх поглядів найприйнятніша.
- І ви в тому числі?-неприхована іронія звучала в голосі Фреда.
- Чому вас цікавить саме моя думка? - з притиском на слові "моя" запитав Шлітсен.
- Бо ви вже раз напучували мене в дорогу.
- Я тільки-но похвалив вашу розважливість, а тепер мушу зробити зауваження: накази керівництва школи не підлягають обговоренню.
- Наказ було виконано. Я людина військова і розуміюсь на дисципліні, але в порядку розбору проведеної операції маю право висловити свою думку. Так от: шкода, коли фізичні й моральні сили людей витрачаються марно. Зброя розвідника - це його нерви.
- Я пропонував би перейти до суті, - втрутився Нунке.
- Маєте цілковиту рацію, - вклонився Шлітсен.- Почну з дуже короткої передмови, щоб поновити в пам'яті безперечно відомі вам факти. Ви знаєте про політику нашого уряду, спрямовану на фізичне винищення радянських військовополонених. Частину з них - в загальному масштабі, звичайно, незначну, та все-таки вона являла собою якусь боєздатну силу - ми дотепно переманили на свій бік і навіть озброїли.
- Армія Власова, - кинув Фред.
- Так, армія генерала Власова. Вона билася на фронтах проти своїх, і досить уперто. Після закінчення війни власовці, як і наші частини, були інтерновані, але за Потсдамською угодою їх мають передати до рук радянських властей. Великого бажання виконати цей параграф угоди колишні союзники Росії не виявляють. Та й ми не хотіли б, щоб це сталося. Адже цих людей можна буде використати.
- Так, про угоду, укладену в Потсдамі, я знаю з газет.
- Радянські місії по репатріації нишпорять тепер по всій Німеччині. Союзники всіляко утруднюють росіянам складання списків тих, хто підлягає поверненню. Та коли вже місії мають такі списки, і американцям і англійцям доводиться поступатись, хочуть вони того чи не хочуть, інакше може виникнути міжнародний скандал. Проте багатьох власовців союзникам пощастило приховати від радянських місій.
- Гер Шлітсен, ваша коротка передмова переростає в популярну лекцію для нижчих чинів, - гостро перервав свого заступника Нунке.
- Пробачте, я хотів лише...
- Гадаю, Фред уже зрозумів ситуацію.
- Тоді суть: в одному з есесівських таборів в американській зоні переховується група з п'ятдесяти чотирьох колишніх офіцерів власовської армії. Це - люди, які спалили за собою всі мости і добровільно до Росії не повернуться. Американці збиралися вивезти їх до Сполучених Штатів, але тиждень тому одержали від радянської місії категоричну вимогу передати їм з рук у руки всіх п'ятдесят чотирьох. Правда, докладного поіменного списку радянська місія не дала, назвавши лише загальну кількість, і це дозволяє зволікати справу.