Хроніка заводного птаха

Капрал Хонда стояв віддалік з гвинтівкою на варті. Я поклав браунінг поряд на землю, щоб мати його напохваті. Сержант Хамано, знявши гетри, розминав ноги.

«Це лише моє припущення, — вів далі Хамано. — Може, той монгол — насправді антирадянський офіцер монгольської армії, що хоче встановити таємний зв’язок з нашими».

«І таке можливе, — сказав я. — Але ти б краще не казав зайвого при сторонніх. Бо голови позбудешся».

«Та я не такий дурень. Це я лише тут таке собі дозволяю, — відповів Хамано, посміхаючись, але відразу посерйознішав. — Але якщо це так, то нас справді очікує небезпека. Бо навіть може статися війна».

Я кивнув. Монголія вважалася незалежною, а насправді була сателітом СРСР, який повністю тримав її у своїх лещатах. У цьому розумінні вона нічим не відрізнялася від Маньчжоу-Го, де реальна влада належала японській армії. Однак було добре відомо, що в Монголії діяли підпільні антирадянські групи, які мали таємні зв’язки з нашими військовими в Маньчжоу-Го й досі вчинили кілька заворушень. Ядро цих груп становили військові, в яких викликало опір свавілля Радянської армії, землевласники, невдоволені насильницькою колективізацією, і ламаїстські монахи, яких налічувалося понад сто тисяч. За межами країни ці групи могли спиратися лише на японські війська, розміщені в Маньчжурії. І взагалі вони ставилися до нас, також азіатів, набагато приязніше, ніж до росіян. Минулого тридцять сьомого року було викрито план великомасштабного заворушення в Улан-Баторі й проведено масові чистки. Кілька тисяч військових і монахів було страчено як контрреволюціонерів за зв’язок з японською армією, та однаково антирадянські настрої подекуди все ще тліли. А тому не дивно, що офіцери японської розвідки переходили через ріку Халхін-Гол і таємно зустрічалися з антирадянськими монгольськими офіцерами. Щоб запобігти цьому, монгольські сторожові загони патрулювали кордон з Маньчжоу-Го й оголосили забороненою зоною прилеглу до нього територію завширшки десять-двадцять кілометрів. Однак простежити за таким величезним районом не могли.

Навіть якби заворушення виявилося успішним, радянські війська негайно втрутилися б, щоб придушити його. І тоді повстанці звернулися б по допомогу до японської армії. Якби так сталося, то Квантунська армія мала б підстави для військового втручання. Бо захопити Монголію — це все одно що всадити ножа в бік СРСР в Сибіру. Верховна ставка в Токіо, кажуть, намагалася стримати такі наміри, але штаб Квантунської армії, переповнений амбіційними особами, такого шансу не пропустив би. У такому разі справа не закінчилася б прикордонним конфліктом, а перейшла б у справжню війну. Якби справжня японсько-радянська війна почалася на маньчжурсько-радянському кордоні, то, можливо, у відповідь на це Гітлер вторгнувся б у Польщу та Чехословаччину. Саме це хотів сказати Хамано.