Нестерпна легкість буття
- Автор: Кундера Милан
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Воліна Пасічна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Нестерпна легкість буття». Краткое содержание книги:
Він ішов від неї в чудовому настрої. Він намагався вирізнити щось основне, вивести їз своїх спогадів якусь хімічну формулу, з допомогою якої можна було б визначити її винятковість (оту мільйонну долю несхожості). Нарешті він дійшов до формули, що складалася з трьох показників:
1) Незграбність у поєднанні зі старанністю;
2) Перелякане обличчя того, хто втратив рівновагу і падає;
3) Ноги, підняті вгору, немов руки солдата, який здається перед націленою на нього зброєю.
Коли він це повторював, у нього було щасливе відчуття, що він знову оволодів якоюсь часточкою світу; що своїм уявним скальпелем вирізав смужку матерії з безконечного полотна всесвіту.
Приблизно в той самий час із ним трапилася така історія: він зустрівся кілька разів з молодою дівчиною в квартирі, яку йому залишав щодня, аж до самої півночі, один його давній приятель. Якось, через місяць, чи, може, через два, дівчина нагадала йому про одну їхню зустріч: вони, нібито, кохалися на килимі під вікном в той час, коли надворі спалахували блискавки і гримів грім. Вони любили одне одного протягом усієї грози, і це було, мовляв, чудово!
Томаш тоді майже злякався: так, він пам’ятав, що він любив її на килимі (у приятелевій квартирі був лише вузький диван, який здавався Томашеві незручним), але про грозу він геть забув! Диво дивне: він міг пригадати кожну з кількох зустрічей з тією дівчиною, добре запам’ятав навіть спосіб, яким вони кохалися (вона відмовилася віддатися йому ззаду), пам’ятав деякі її слова, що вихопилися в неї під час любощів (вона раз по раз просила, щоб він стискав її стегна і протестувала, коли він дивився на неї), пам’ятав навіть фасон її білизни — але про грозу геть чисто забув!
Його пам’ять зберігала з його любовних історій лише круту й вузьку трасу сексуального завоювання: першу словесну атаку, перший дотик, першу непристойність, яку він сказав їй, а вона — йому, всі ті дрібні збочення, до яких він поступово схиляв її, і ті, від яких вона відмовилася. Все інше було з пам’яті (майже з якоюсь педантичністю) викреслене. Він забував навіть і місце, де вперше побачив ту чи іншу жінку, тому що ця мить передувала його сексуальному штурму.
Дівчина говорила про грозу, мрійливо посміхалась, а він дивився на неї з подивом і мало не згоряв від сорому: вона переживала щось прекрасне, а він не відчував нічого. В тому, як по-різному їхня пам’ять реагувала на вечірню грозу, полягала різниця між любов’ю і нелюбов’ю.
Словом «нелюбов» я зовсім не хочу сказати, що Томаш ставився цинічно до цієї дівчини, що він у ній, як то кажуть, не бачив нічого іншого, крім сексуального об’єкта: навпаки, він по-дружньому любив її, цінував її характер та інтелігентність і будь-якої миті ладен був прийти їй на допомогу, коли б вона її потребувала. Це не він ставився до неї погано, погано ставилася до неї його пам’ять, яка сама, без його участі, вилучила її із сфери любові.
Здавалось, ніби в мозку існувала зовсім особлива область, яку можна було б назвати поетичною пам’яттю і яка реєструє те, що нас зачарувало, розчулило, що зробило наше життя прекрасним. Відтоді як він познайомився з Терезою, жодна жінка вже не мала права лишити у тій частині мозку бодай найслабший слід.
Тереза деспотично заволоділа його поетичною пам’яттю і замела в ній сліди інших жінок. Це було несправедливо, бо, скажімо, дівчина, з якою він кохався на килимі під час грози, була не менш гідна поезії, аніж Тереза. Вона кричала: «Заплющ очі, стисни мені стегна, тримай мене міцно!»; вона не зносила того, що в Томаша під час любощів розплющені очі, зосереджені й спостережливі, і що його тіло, трохи підняте над нею, не притискається до її шкіри. Вона не хотіла, щоб він вивчав її. Вона хотіла затягнути його в чарівний потік, до якого можна кинутися лише з заплющеними очима. Тому вона і відмовилася стати рачки, бо в такій позі їхні тіла зовсім не дотикалися б, а він дивився б на неї мало не з півметрової відстані. Вона ненавиділа цю відстань, хотіла злитися з ним. І тому вона, дивлячись йому в очі, затято твердила, що не зазнала насолоди, хоча весь килим був зрошений її оргазмами: «Я не шукаю насолоди, — казала вона, — я шукаю щастя, а насолода без щастя — не насолода». Іншими словами, вона стукала в браму його поетичної пам’яті. Але брама була замкнена. В поетичній пам’яті не було для неї місця. Для неї місце було хіба що на килимі.
Його пригода з Терезою почалася саме там, де пригода з іншими жінками закінчувалася. Вона розігрувалася на другому боці імперативу, який спонукував його завойовувати жінок. В Терезі він нічого не хотів відкривати. Він дістав її відкритою. Він зійшовся з нею раніше, аніж устиг взяти до рук свій уявний скальпель, яким розкривав розпростерте тіло світу. Ще до того, як він устиг запитати себе, якою вона буде, коли вони почнуть кохатися, він уже кохав її.