Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Нестерпна легкість буття - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Нестерпна легкість буття

Электронная книга - «Нестерпна легкість буття». Краткое содержание книги:

Мілан Кундера (нар. 1929 p.) — відомий чеський прозаїк, поет, есеїст. Після вторгнення радянських військ до Чехословаччини змушений був емігрувати. З 1975 року живе в Парижі. Автор романів «Життя деінде» (1970), «Прощальний вальс» (1972), «Безсмертя» (1989), збірки оповідань «Книга сміху і забуття» (1978) та ряду інших прозових і поетичних книжок. Роман «Нестерпна легкість буття» (1984) вважається одним із найпопулярніших творів письменника — він перекладений багатьма мовами світу і відзначений кількома літературними преміями.
1 ... 56 57 58 59 60 61 62 63 64 ... 103
Перейти на страницу:

Мені здається, що оте агресивне, врочисте, суворе «es muss sein!» у глибині душі вже давно дратувало Томаша, і в ньому жила глибока мрія перетворити, за Парменідом, тяжке на легке. Згадаємо про те, як колись він водночас назавжди відмовився зустрічатися з першою дружиною і сином і з якою полегкістю сприйняв повний розрив стосунків з батьками. Хіба це було щось інше, аніж різкий і не зовсім усвідомлений жест, яким він відкинув усе, що видавалося йому тяжким обов’язком, його «es muss sein!»?

Тоді, звичайно, це було зовнішнє «es muss sein!», визначене суспільними умовностями, у той час, як «es muss sein!» його любові до медицини йшло ізсередини. Тим гірше. Внутрішній імператив ще сильніший і тому ще настирніше кличе до бунту. Бути хірургом — означає розрізати поверхню речей і дивитися, що криється всередині. Мабуть, саме тому в Томаша з’явилося бажання дізнатися, що приховується по той бік «es muss sein!»; іншими словами: що залишиться від життя, коли людина звільниться від того, що досі вважала своїм покликанням.

Та коли він, відрекомендувавшись доброзичливій завідувачці празького підприємства «Миття вікон та вітрин», побачив раптом результати свого рішення в усій їхній реальності й невідворотності, йому стало страшнувато. В такому стані він прожив кілька перших днів своєї нової роботи. Але тільки-но подолав (за якийсь тиждень) приголомшливу незвичність свого нового життя, як раптом зрозумів, що для нього настала пора довгих канікул. Він робив речі, до яких йому було байдужісінько, і це було чудово. Він раптом зрозумів щастя людей (досі він завжди їх жалів), котрі виконують роботу, до якої їх не змушує жодне внутрішнє «es muss sein!» і про яку, покинувши робоче місце, вони можуть одразу забути. Ніколи раніше він не знав цієї блаженної байдужості. Коли, бувало, щось не вдавалося йому на операційному столі, він впадав у відчай і не міг заснути. Часто втрачав навіть інтерес до жінок. «Es muss sein!» його професії було своєрідним упирем, що висмоктував з нього кров.

Тепер він ходив по Празі з жердиною для миття вітрин та вікон і з подивом усвідомлював, що почувається на десять років молодшим. Продавщиці великих магазинів зверталися до нього «пане докторе» (празький там-там діяв бездоганно) і питали в нього порад щодо свого нежитю, хворого попереку чи нерегулярної менструації. Вони почували себе ніяково, коли, поливши скло водою і насадивши щітку на тичку, він починав мити вітрину. І коли б вони могли кинути покупців у магазині, то з великою радістю забрали б у нього з рук тичку й помили скло замість нього.

Томаша запрошували здебільшого великі магазини, але підприємство часто посилало його до приватних осіб. Масове переслідування чеських інтелектуалів тоді ще викликало в людей якусь ейфорію солідарності. Колишні пацієнти Томаша, довідавшись, що він миє вікна, дзвонили до нього на підприємство і замовляли саме його. Потім зустрічали його з пляшкою шампанського або сливовиці і, записавши йому до квитанції тринадцять вимитих вікон, дві години розмовляли з ним і пили за його здоров’я. І Томаш ішов до наступної квартири чи магазину в чудовому гуморі. Родини російських офіцерів розміщались у країні по квартирах, по радіо лунали погрозливі промови чиновників міністерства внутрішніх справ, що посіли місця вигнаних редакторів, а він, підпилий, бродив по Празі, і здавалося йому, що він іде з одного свята на інше. Це були його довгі канікули.

Він повертався назад у часи свого вільного холостяцького життя. Тобто відчував себе раптом без Терези. Зустрічався з нею тільки вночі, коли вона приходила з ресторану, і він ледь пробуджувався з напівсну, і вранці, коли вона ще не могла розплющити очей, поспішав на роботу він. У своєму розпорядженні він мав шістнадцять годин, і це був несподівано набутий простір свободи. А простір свободи для нього з ранньої молодості означав: молоді жінки.

9

Коли приятелі іноді запитували його, скількох жінок він мав у житті, він ухилявся од відповіді, а коли ті наполягали, казав: «Могло їх бути сотень зо дві». Декотрі заздрісники твердили, що він перебільшує. Він захищався: «Хіба це багато? Я маю зв’язки з жінками років двадцять п’ять. Поділіть дві сотні на двадцять п’ять. У вас вийде якихось вісім нових жінок на рік. Це не так і багато».

1 ... 56 57 58 59 60 61 62 63 64 ... 103
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)