Полуничний сезон
- Автор: Ярмолюк Микола
- Серия: Інспектор Турчин #5
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Полуничний сезон». Краткое содержание книги:
Твори сучасного українського письменника цікаві несподіваними розв'язками карних справ, нещадно викривають людців, які порушують закони соціалістичної моралі.
— Е, ні, я з вами не згоден. Ви провернули добру роботу. Ну й Цугаль, ну й карась! Тепер йому не виплутатися із сітки, яку ви затягли… А щодо жінок Моринця й Добровольського… Так у них і не було чого вивідувати, бо вони нічого не знали… Згадаєте мене: подяка вам забезпечена. А опис майна, яке підлягає конфіскації, ми проведемо самі. Так що їдьте із спокійною душею.
Майорова приязнь трохи розвіяла похмурість у душі Турчина. Зроджувалася тверда певність, що все буде гаразд. Проте в літаку чи то від гуркоту моторів, чи від хитавиці, а чи ожило старе невдоволення самим собою, — так чи інакше, а настрій зіпсувався. Тому й з аеропорту поїхав не в область, а в район, аби самому допитати заготівельників. Дорогою, правда, потерпав: а що, коли їх із камери попереднього ув'язнення перевели в тюрму? Тож першим запитанням до начальника райвідділу Лівончика було:
— Заготівельники ще у вас?
— Ще. Але скомандували сьогодні переправити в область. То що там у Молдавії, назбирали фактів?
— Назбирав, — сам того не помічаючи, різко відказав Павло.
Майор змовчав, лише докірливо похитав головою: мовляв, зазнаються люди, успіх затьмарює розум.
— Розпорядіться, щоб привели Моринця. Вибачте, я й забув. А де у вас є вільний кабінет?
— Та допитуйте в моєму.
Моринець зайшов важкою ходою. Дивився собі під ноги. Мовчки сів, звісив голову. Праву руку встромив у кишеню піджака, ліва безвільно звисала уздовж тулуба.
— Ну, то як, Моринець, і далі будете мовчати?
— Я сказав усе.
— Ви не сказали головного — хто був організатором злочинної групи. Бачу, ви й далі збираєтеся його приховувати. Пробачте, але так може чинити тільки нерозумний чоловік. Судити вас будуть по статті за крадіжку державного й громадського майна в особливо великих розмірах. Стаття ця сувора: вона передбачає позбавлення волі до п'ятнадцяти років, конфіскацію майна. А ще стаття ця передбачає і вищу міру покарання. Отож подумайте, гарненько подумайте. До речі, ми здогадуємося, хто у вас був ватажок.
У позі Моринця нічого не змінилося.
— Вас цікавить, кого ми підозрюємо?
— Ні.
— Що ж вас цікавить?
— Нічого.
— Дружина, діти, виходить, вам ні до чого? Прикро. А дружина у вас славна. Не сьогодні-завтра вона тут буде. А поки що ось вам од неї лист.
Моринець важко зворухнувся.
— Для чого ви її вплутуєте? Вона ж ні в чому не винна.
— Ви самі нас змушуєте до такого. Розказали б про Цугаля правду, і собі полегшення заробили б, і нас позбавили зайвих клопотів.
Моринець витяг із кишені руку, мигцем глянув на капітана.
— Візьміть листа, чого ж ви? І прочитайте… Зараз прочитайте, не ховайте в кишені.
Розривав конверт повільно, ніби пальці його не слухалися, а коли читав, то сині жилочки на скронях набрякли. Як дочитав листа, то в кишеню його не поклав, а тримав у руці і дивився на підлогу.
— Вам не боляче розлучатися з дружиною, дітьми, зрештою, з волею? — озвався майор. Подумав і з притиском нагадав: — А Цугаль брав десятками тисяч…
— Та ще й наклеп звів, — докинув Турчин. — Кайдаль говорив устами свого дядька. Як ви не хочете цього зрозуміти? Подумайте, ще не пізно. Щоб потім не каялися, як зараз каються два ваші односельці та з району один чоловік, що працював при головуванні Цугаля експедитором. Вони його вигородили, він не потрапив разом із ними в тюрму за спекуляцію колгоспними фруктами, а що від того мали? Скалічили своє життя, позбулися майна, а Цугаль тим часом у генеральні директори вибився.
Турчин відчував: чогось у його мові не вистачає, якихось слів, щоб вони в душі Моринця зачепили вразливу струну, змусили її забриніти й порватися, і розладнати все, що стоїть на заваді зізнання. А може, кинути звертатися до совісті злочинця, а взятися за факти, бо над совістю щось таки тяжіє. Знати б — що? Чи, бува, не сподівається на допомогу Цугаля?
— На що ви надієтесь, громадянине Моринець? Думаєте, вас Цугаль виручить, йому допоможуть його «високі дружки», про яких він вам весь час торочив? Ви й клюнули на цю шилу наживку. Навіть титул главаря злочинної зграї собі присвоїли. Варто б вам знати, що суд, так би мовити, злочинні ранги враховує. Запам'ятайте раз і назавжди: якщо хтось вам і допоможе, то це ви самі собі — чистосердним зізнанням і розкаянням. Ось так.
— Не доходить? — стрельнув поглядом Лівончик. — Нічого, колись дійде.
— То вже буде пізно, — мовив глухувато Павло. — Розпорядіться, товаришу майор, хай виведуть його. Да, вибачаюсь. Я забув сказати: од вас і Добровольського підозра, що ви позбавили життя Воловика, відпадає.