Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
Чорна Дама тягнулася до її шиї. Та руки Юлі були вільними. Правою вона вчепилася в густе масне волосся ворога, лівою — дряпнула обличчя, намагаючись влучити нігтями ближче до блискучих очиць. Коли рука смикнула за волосся, Чорна Дама голосно завищала, далі чомусь не промовляючи ні слова, і трошки послабила хватку. Іншої нагоди не буде, вирішила Юлія, знову смикнула волосся, дряпнула вороже обличчя, не дивлячись, куди вціляють нігті, а тоді, допомагаючи собі всім тілом, відштовхнула Чорну Даму від себе.
Та піддалася, Юлія атакувала знову, тепер скинути ворога з себе виявилося простіше. Ще ривок — і ось вона вже звільнилася від тиску. На ноги вони скочили майже одночасно, тільки тепер перевага в частку секунди виявилася на боці жертви, і Юля, підбадьоривши себе голосним криком, щосили штовхнула Чорну Даму в груди.
Примара во плоті завалилася на спину.
І раптом голосно залементувала.
Це був зойк болю — але так вищать тварини, коли потрапляють у капкан чи якусь іншу пастку, не чекаючи цього.
Ще не зовсім розуміючи, що відбувається, Юлія Гараніна з останніх сил навалилася на ворога, молотячи кулаками і притискаючи Чорну Даму до підлоги вагою тіла. Вискнувши ще раз, примара раптом смикнулася і завмерла, опір припинився.
Юля перевела подих, а тоді посунула ліву руку з плеча примари, намагаючись спертися на підлогу. Пальці торкнулися чогось рідкого, липкого і теплого.
Вона нічого не бачила — і без додаткових пояснень зрозуміла: це кров. Кров витікає з голови Чорної Дами. Голови, пробитою гострим краєм масивного мідного канделябра.
Чорна Дама впала головою на канделябр, який, своєю чергою, впав зі столу на підлогу.
На стіл Юлія поставила цей подарунок невідомо від кого вперше за весь час, що канделябри були в неї. Вечеря з лікарем Сахновським…
Сахновський теж бачив чорного привида.
Сахновський… Антон Сахновський…
Телефон!
…Важко дихаючи, ще не вірячи своєму щастю, Юля Гараніна порачкувала до гвинтових сходів. Ноги тремтіли, йти рівно вона не могла. Так, на чотирьох, вона дісталася спальні, знайшла мобільник, тремтячими руками відшукала в пам’яті номер Сахновського — байдуже, котра тепер година! — і набрала.
А поговоривши, викликала з мобільного міліцію…
Частина п’ята
Учитель свободи
їй відразу вкололи дозу заспокійливого, яку за інших обставин можна було вважати небезпечною — седативними препаратами теж не можна зловживати.
Але іншого виходу не було. Істерика, в яку впала Юлія Гараніна з появою міліції та лікарів, була потужною запізнілою реакцією на пережитий шок. Чекаючи, поки до неї приїдуть, жінка сиділа в кутку спальні, закутавшись у простирадло з головою, а щойно зайшов озброєний міліціонер — закричала і кинулася до нього. Молодий сержант так і не втямив, що вона хотіла зробити — обійняти його, задушити, подряпати, просто побуцькати кулаками. Лише загородився, піднявши руки, встиг тільки, на своє та інших щастя, поставити пістолет на запобіжник: в іншому б разі вистрілив, і хто знає, якого б іще горя наробив дурною кулею.
Коли наспілі вчасно санітари в білих халатах відтягнули Юлю від міліціонера, вона зігнулася навпіл, почала смикатися в блювотних конвульсіях, на підлогу лилася жовч — більше в шлунку нічого не було. Нудотні стогони перемішувалися з надривним лементом, толком жінка нічого не могла сказати, і в такому стані про щось запитувати її не було резону. Ось тоді лікарка, котра знала Юлію, як багато хто в місті, ухвалила рішення вколоти їй подвійну дозу фенобарбіталу.
Коли дія препарату мине, в людини болітиме голова і відчуття будуть такі, немов серце намагається зсередини пробити грудну клітину. Але ці симптоми, зрештою, можна зняти, вколовши легші препарати, зате загальний нервовий розлад уляжеться.
З нею хоч можна буде нормально поговорити.
А поговорити було про що.
Щоправда, начальник карного розшуку Олександр Гнатович Петриківський і начальник міліції Микола Миколайович Костюк уже опівдні мали максимум інформації про те, що сталося, і про невідому жінку, яку — хочете чи не хочете — вбила, захищаючись, Юлія Гараніна. Але від цього історія яснішою не стала. Навпаки: лише підтвердилася почута колись Костюком істина про «багато знань — багато печалей».[3]
За свою практику Петриківський міг згадати багато злочинів, які розкривалися так швидко. І все було б добре, якби ранком не налетів із Києва той лікар, Сахновський, і знову не скаламутив воду зовсім, на перший погляд, невинним повідомленням. Від чого ясна картина відразу вкрилася густим туманом, і Петриківському лишалося тільки розвести руками.
3
Книга Еклезіястова 1:18: «Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!..» (пер. митрополита Іларіона).