Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
Простіше погодитися з тим, що в Руслана вселився біс, як переконала свого часу маму одна бабця з Нової Греблі. Її порадили батькам знаючі люди, і мама три рази возила до неї Русика, аби стара щось там викочувала з його голови яйцем. Результат нульовий. Значить, кожен — сам собі біс, зробила тоді висновок Юлія.
Але все одно — як пояснити, що собака не гавкав у ніч появи привида?
Тільки одне пояснення й випливало: до її саду пробралося тієї ночі щось справді безплотне. І це щось таки не її вигадка — Антон Сахновський бачив те ж саме. У двох дорослих людей, котрі не знайомі одне з одним і перебувають у різних місцях, однакові галюцинації не виникають.
— Дивись мені, — Юля насварилася пальцем на Барона. — Не давай себе обдурити. Жерти, мабуть, хочеш? Пішли, заженемо машину, тоді погодую.
Хмара впевнено наближалася. Та й вітер тим часом трошки змінився, тепер гнав її на Жашків. За півгодини, коли Гараніна вже годувала собаку, десь далеко загуркотіло раз, потім — іще раз, ще, ще. Повіяло такою жаданою прохолодою, і скоро на втомлену спекою землю бризнули перші дощові краплі.
Останній раз грозовий дощ падав у ніч напередодні того, як знайшовся мертвий Руслан, чомусь згадала Юлія.
Випросталася, уважно оглянула подвір’я. Потім, сама не знаючи для чого, обійшла довкола будинку в супроводі вірного Барона. Перевірила сигналізацію — ввімкнена, гроза їй не страшна, безліч разів оглядали.
Про всяк випадок перевіривши телефон і після роздумів зачинивши вікна по всьому першому поверху, Гараніна нарешті відчула себе в безпеці.
Кого боятися — не знала. Проте відчуття безпеки все одно було.
Зачинити двері. Прийняти ванну. Спати — завтра нормальний важкий робочий день.
Заснувши під шум дощу, Юлія прокинулася також від шуму.
Розплющивши очі, виявила — лежить на правому боці, щільно закутавшись у простирадло. Денна спека, яка переходила в нічну задуху, роздягала Юлю перед сном до трусиків. Хоча загалом Гараніна не відчувала себе затишно в самій білизні, вдягаючи на ніч довгу сорочку або — піжаму, до яких призвичаїлася останнім часом.
Подруги, знаючи про її нове вподобання, за кілька останніх років подарували Юлі з півдесятка різних піжам. Такі подарунки приймала на Різдво, день народження, Новий рік, навіть на Великдень. Увесь цей час, поки в її спальні волею випадку спав чужий чоловік, Юля, незважаючи на задуху, вдягала піжаму. Не відчувала себе затишно в ночнушці, а тим більше — в самій білизні, коли під одним дахом із нею спав сторонній мужчина. Втома сьогоднішнього дня змусила на трошки забути про комплекси — саме тому Юлія після ванни вляглася спати лише в трусиках та коротенькій легкій маєчці. Зовсім голою вона до ліжка не лягала ніколи, і це, до речі, стало не основною, проте досить важливою причиною її розриву з чоловіком: той із часом почав відверто знущатися з її «бабських» ночнушок.
А ще вона не дозволяла чоловікові вмикати світло, коли…
Стоп!
Про що це раптом згадалося, і головне — чому? Чому в голові рояться такі думки, і чому, власне, вона прокинулася? Юля нашорошила вуха, дослухалася. Нічого. Довкола тихо і темно. Але щось же її розбуркало. Шум, природу якого Юлія зараз, вирвавшись із полону сну, не могла толком пояснити.
Шумів вітер за прочиненим вікном.
Тягнуло свіжістю та вологою — дощ, мабуть, не так давно заспокоївся. Може, ось вона, причина… З вікна тягне, а вона практично гола, тільки під легким простирадлом. Взяти теплішу ковдру, накритися, заплющити очі…
Але ж шум був!
І шуміло не за вікном — гроза вщухла, коли Юлія збиралася митися. Машини тут не їздять, її будинок стоїть не просто на околиці Жашкова — він тут останній в ряду таких, як сам, та ще й збудований оддалік основної дороги. Де купила людина ділянку подешевше, там і збудувалася, а Гараніна шукала саме такий будинок, подалі від життя, тут спокою більше, тут не чиєсь життя, до якого треба звикати та з яким треба рахуватися, тут — її особисте…
Щось рипнуло за дверима спальні.
Ще більше зіщулившись під простирадлом, Юля затамувала подих, а потім обережно, міліметр по міліметру, посунулася до краю ліжка, ближче до торшера, до вимикача, до світла. Подолати кілька сантиметрів забрало, здається, вічність. Нарешті жінка витягнула руку з-під простирадла, намацала вимикач, потягнула.