Дивовижна історія Мері Стенз
- Автор: Уэйт Роберт
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Дивовижна історія Мері Стенз». Краткое содержание книги:
Розповідаючи напівфантастичну, напівдетективну історію про те, як проста, непримітна дівчина волею випадку стала першою красунею світу і чим це скінчилося, сучасний англійський письменник Роберт Уейд викриває брудні махінації буржуазних ділків і продажність “вільної й незалежної” преси в хижацькому світі капіталу.
Аманда Белл писала листа Лорі Смайт, якого мали приставити до Голлівуду того ж таки дня авіапоштою. Основна тема листа була цілком таємна, і вона вирішила написати його сама, щоб навіть секретарка не дізналася про зміст. Писала швидко й упевнено, тонким і прямим, майже чоловічим почерком. У листі говорилося:
“Люба міс Смайт!
Як Ви знаєте, Вам треба приблизно через кожний місяць проходити додатковий курс лікування у доктора Престона, аби підтримувати Вашу красу на сталому рівні. Ми вважаємо за небажане, щоб доктор Престон вилітав з цією метою до Голлівуду, бо такі його подорожі неминуче привернули б увагу, якої він і фірма “Черіл” воліють уникнути. Що ж до Вас, то Ви, безперечно, могли б кожного місяця приїздити до Лондона під приводом виконання певних договірних зобов’язань щодо фірми “Черіл”. Щоб приховати справжню мету Ваших відвідин, ми організуємо через рекламне агентство відповідні фотозйомки і т. ін. Протягом Вашого нетривалого перебування в Лондоні Ви зустрічатиметесь з доктором Престоном у потаємному місці.
Фірма бере на себе всі пов’язані з цим клопоти, а також витрати на подорож літаком в обидва кінці. Оскільки минуло майже два місяці, відколи скінчився основний курс лікування, ми вважаємо, що Вам слід найближчими днями зробити перший такий візит. Якщо підтвердите згоду телеграмою, я дам відповідні розпорядження”.
Вона підписала листа, вклала його в конверт і чітко вивела вгорі: “Особистий. У власні руки”. По тому конверт ковзнув у дротяний кошик з написом “До відправки”.
З хвилину місіс Белл непорушно сиділа за столом, звівши очі на протилежну стіну, де висіло найновіше, щойно з-під друкарського верстата, рекламне оголошення фірми “Черіл”. То була збільшена кольорова фотографія: звернене до глядача Лорине обличчя в усій своїй красі, з тонким, елегантним написом унизу.
“Лора Смайт. Її зробив красунею “Врододій””.
“Ефектно, — подумала місіс Белл, запалюючи сигарету з фільтром. — Це діло переростає в самостійний бізнес. Ніколи ще косметичний виріб не здобував такої гучної слави. А я сягнула нових висот у рекламі. Думаю, тепер усі ми маємо право передихнути й трохи спочити на лаврах. Останні три місяці були справжнісіньким пеклом, але нам пощастило перебороти труднощі й дати відсіч усім намагань ням зірвати кампанію”.
Вона підморгнула Лориному зображенню на стіні.
“Тобі поталанило, — мовила в думці. — Сказати правду, ти не заслуговуєш на те, що ми тобі дали. Та тепер уже все воно твоє, і, сподіваюся, ти триматимеш його міцно”.
Лора Смайт не відповіла нічого, та в довершених рисах її обличчя, як і в кожної справжньої красуні, прозирав ледь помітний смуток.
Розділ двадцять четвертий
Лора Смайт прибула в лондонський аеропорт наприкінці того дня, коли надійшов у продаж номер “Очевидця” з викриттям афери “Врододій”. Вона прилетіла з Голлівуду в супроводі молодого, атлетичної будови американця на ім’я Скотт Френкел, який був помічником Рея Сомерса і дістав завдання стояти між Лорою та англійською пресою. Френкел був приємний з виду, майже гарний молодик років двадцяти трьох, який, не маючи великого досвіду в журналістських справах, умів, проте, з належним тактом і чемною усмішкою відповідати на звичайні запитання репортерів. Певна річ, коли б Рей Сомерс міг завбачити, яка зустріч чекає в Лондоні на його посланця, то полетів би з Лорою сам або й зовсім відклав подорож.
Представники преси заполонили аеропорт, влаштувавши засідки в усіх приміщеннях. Був там і Фасберже з Амандою Белл, Тоні Лурі та чотирма співробітниками рекламного агентства, включаючи Клайва Роуза, що мав знервований вигляд і ще блідіше, ніж звичайно, обличчя. Як і більшість журналістів та фоторепортерів, кожен тримав у руках останній номер “Очевидця”.
Загін фірми “Черіл” зосередився у порожній вітальні, перед дверима якої стовбичив здоровенний поліцай, щоб тримати газетярів на безпечній відстані. Фасберже, котрого репортери довели майже до нестями своїми запитаннями та фотокамерами, аж кипів з люті. Він роздратовано ходив із кутка в куток, раз у раз позираючи на свій примірник “Очевидця”, немов не ймучи віри власним очам, і щось сердито бурчав собі під ніс.
Аманда Белл, за своїм незмінним звичаєм, була зовні спокійна. Вона мовчки сиділа в кріслі й уважно переглядала журнал, почуваючи навіть деяке захоплення з того, як точно й влучно Пол Дарк завдав свого удару друкованим словом. Обкладинка з фотографією Лори Смайт в апогеї краси була чудова, але широка жовта смуга під нею і виразистий напис “Афера “Врододій”” боляче краяли душу. Сам репортаж був надрукований у найвигіднішому місці— в центрі номера — і забрав п’ять щедро ілюстрованих сторінок. Дарк не проминув нічого, вмістив навіть фотокопію вирізаного з “Гардіан” оголошення, що було відправним пунктом досліду.