Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча
- Автор: Селезнев Владимир
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-944-031-0
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча». Краткое содержание книги:
У книжці докладно й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки з приводу “тисячолітніх російських брендів”, що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.
Для широкого кола читачів.
У РСЧА, а пізніше і в ЗС СРСР, комісар в усіх формуваннях, починаючи з роти (батареї, сотні, ескадрильї, прикордонної застави), мав військове звання “політичний керівник” (“політрук”) або заступник командира з політико-просвітницької і виховної роботи (“замполіт”), а в арміях і вище — “Член Військової Ради”.
На сьогодні у збройних силах Російської Федерації така посада називається “заступник командира (полку, дивізії, частини тощо) з роботи з особовим складом”.
Революційна мода
У багатьох людей чорна шкіряна куртка асоціюється, перш за все, з червоними комісарами. Шкірянка стала символом революційної моди Радянської Росії 1917 року.
Однак, як і багато іншого, російська революційна мода — це також суцільний плагіат. Шкіряні “тужурки” російські швондери запозичили у своїх німецьких колег, так само, як “буржуйські” парфуми “Улюблений букет імператриці”, створені французьким парфумером, перетворилися на “Красную Москву”.
Загалом, поява шкіряної куртки була пов’язана з розвитком авіації і автомобілебудування. Перші пілоти і водії — хвацькі хлопці-красені — першими почали одягатися в чорну шкіру. І лише згодом шкіряна куртка стала “комісарським одягом”. Так, наприклад, у 1931 році німецька комуністка Марґарет Бубер-Нойман писала, що “шкіряна чорна куртка відповідає партійній моді”.
Цікаво, що група сучасних німецьких психологів, досліджуючи міфологію шкіряної чорної куртки, дійшла висновку, що вона є не просто предметом вбрання, а й носієм певної суспільної ідеології. Причому, як стверджують дослідники, чорна шкіра відповідає ідеології зла і руйнування. Її завжди любили анархісти, молодіжні бунтарі, байкери, рок-музиканти. У цей ряд чудово вписуються і радянські комісари.
Уже після громадянської війни шкіряна куртка з одягу комісарів перетворилася на одяг чекістів. Наприклад, така деталь у популярній пісні про Мурку, як “шкіряна тужурка”, видає її належність до правоохоронних органів.
До речі, не тільки шкіряні, а й куртки загалом як фасон одягу прийшли в Росію із Заходу. Куртки здавна носили у Європі. Так, наприклад, у добу Середньовіччя в шкіряні куртки одягалися англійські та французькі лучники. До Росії куртка потрапила разом з іншим європейським одягом і стала дуже популярною. У XIX столітті куртки одягали переважно на полювання, прогулянку або спортивні заходи. Основним її призначенням був захист від холоду і забезпечення свободи рухів. Завдяки своїй практичності й функціональності куртка зайняла своє законне місце в гардеробі усіх верств російського населення.
Саме слово “куртка” в російській мові запозичене з польського kurtka, де воно відоме з XVII століття і утворилося від латинського curtus, що означає “короткий”.
Улюблений одяг “швондерів” — шкіряні тужурки (кадр із кінофільму “Собаче серце”)
Із Заходу запозичена і тужурка — домашня або формена куртка, зазвичай двобортна, із застібками, коміром і довгими рукавами. Сам термін походить від французького слова toujour, що означає “всі дні”, “завжди”, а додавання звичайного в таких словах суфікса -к- (порівняйте, кеп-ка, жилет-ка, шап-ка) створило в російській мові нову назву “тужурка”, тобто повсякденний одяг.
Уперше такий двобортний формений одяг, що офіційно називався “вкорочене пальто”, був уведений в російському імператорському флоті замість сюртука в 1884 році офіцерському складу для зручнішого виконання службових обов’язків на кораблі. В побуті подібну куртку почали називати тужурка, а до початку XX століття термін стали використовувати і для визначення цивільної чоловічої куртки.
Як “буржуйські” парфуми стали пролетарськими
А тепер розповімо історію появи згаданих вище радянських парфумів “Червона Москва”. До більшовиків вони не мають жодного стосунку. Їх придумав французький парфумер Анрі Брокар.