Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча
- Автор: Селезнев Владимир
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-944-031-0
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча». Краткое содержание книги:
У книжці докладно й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки з приводу “тисячолітніх російських брендів”, що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.
Для широкого кола читачів.
На початку 30-х років XX століття шляхи двох блискучих виконавиць російських народних пісень — Ніни Дулькевич і Лідії Русланової — перетнулися. Виявилося, що обидві співачки неодноразово виступали в одних і тих самих концертах. Проте тоді “Валянки” співала тільки Дулькевич, а в репертуарі Русланової цієї пісні ще не було.
Однак і це ще не кінець історії з піснею, популярність якої не змогла змести навіть революція. За радянських часів, а саме в 1939 році, солістка Великого театру, заслужена артистка Російської Федерації В. Макарова-Шевченко, у супроводі гітар записала пісню “Валянки” на грамплатівку Апрелівського заводу.
А що ж Л. Русланова? Вона записала цю пісню на грамплатівку лише під час Другої світової війни, в 1943 році. Щоправда, тут треба віддати належне яскравому і самобутньому талантові співачки, яка своєю неповторною творчістю продовжила життя цього знаменитого пісенного шляґеру. У підсумку пісня “Валянки” стала невід’ємною частиною пісенного репертуару Л. Русланової. Пісня користувалася незмінним успіхом і відтоді стала її “візитівкою”.
У такий спосіб старовинна ромська табірна танцювальна пісня отримала нову популярність як “російська народна пісня”, після того як Лідія Русланова включила її до свого репертуару в 40-х роках XX століття.
Пісні ямщиків
Відому пісню “Когда я на почте служил ямщиком” зазвичай вважають російською народною, хоча відомо, що в її основі лежить вірш Лєоніда Трєфолєва “Ямщик”, написаний у 1868 році.
Текст вірша Л. Трєфолєва не є оригінальним. Це переклад польського вірша “Листоноша” (1844 р.), написаного білоруським і польським поетом Владиславом Сирокомлею. Сюжет вірша оснований на реальній історії, почутій автором у містечку Мир (зараз Гродненська область, Білорусь). Випадок трапився з листоношею-білорусом на поштовому тракті Пєтєрбурґ — Варшава, за 70 верст від Мінська.
А ось переклад Л. Трєфолєва не відповідає історичній дійсності. На території Царства Польського пошту доставляв листоноша на коні, з сумкою і сигнальним ріжком, але аж ніяк не на санях із трійкою.
Ще один відомий російський романс “Ямщик, не гони лошадей” був створений на початку XX століття. Слова написав поет Ніколай фон Ріттер у 1905 році, на музику поклав композитор Яков Фєльдман у 1914 році. Чи справді російські прізвища у цих авторів? Романс став відомим широкому загалові з 1915 року як відповідь на романс “Гони, ямщик!”. Романс “Гони, ямщик!” написаний від імені жінки, яка пережила зраду коханого, і він не належить до широко відомих. Очевидно, саме тому не збереглося жодної інформації ні про його авторів, ні про історію його створення. А ось романс “Ямщик, не гони лошадей” набув у Росії великої популярності в 1910-ті роки.
Проте чомусь радянська влада побачила в самому жанрі романсу буржуазне мистецтво, яке мало відповідало народному духові, і ставилася до нього — до всього жанру — як до ворога, тобто знищувала. І справді, романс не прославляв ні трудових буднів, ні радянського патріотизму. Він погано уживався серед маршів і бравурних вихвалянь політичного режиму. Романс був лише вокальним камерним музично-поетичним твором, що зачіпав тонкі особисті духовні почуття людини, тобто те, що відкидали спершу радянські ідеологи.
І хоча сам жанр не був огулом заборонений, деякі твори все ж таки опинилися під забороною. Так, наприклад, у 1920 році були заборонені такі романси: “Гори, гори, моя звезда”, “Ямщик, не гони лошадей” та деякі інші, тобто ті, що не відповідали духові й прагненням нової радянської людини.
“Козачі” пісні
Рідко хто знає, що пісня “По Дону гуляет казак молодой” зовсім не донська козацька пісня, а є переказом шведської народної балади “Harpans Kraft”, що під пером російського поета і прозаїка Д. Ознобішина стала віршем “Чудная бандура”.
Вірш Д. Ознобішина “Чудная бандура” вперше був опублікований у 1835 році в журналі “Московский наблюдатель”. Напевне, ми ніколи не дізнаємося, як і коли він перетворився на народну козачу пісню “По Дону гуляет казак молодой”, але факт залишається фактом: ось уже понад півтора століття вона чи не найпопулярніший козачий шляґер. Д. Ознобішин обробив шведську народну баладу, в якій не було ні бандури, ні Дону, ні козака.