Алтин-толобас
- Автор: Акунин Борис Чхартишвили
- Серия: Пригоди Ніколаса Фандоріна #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2176-7
- Переводчик: Виктор Сергеевич Бойко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Алтин-толобас». Краткое содержание книги:
Магістр Ніколас Фандорін із «туманного Альбіону», відчувши поклик вітчизни не лише фібрами душі, а ще й унаслідок прочитання листа свого пращура до нащадків, одважується вирушити на пошуки легендарної Лібереї, так званої «бібліотеки Івана Грозного».
Середньовіччя з тортурами та забобонами, романтика жорстких реалій на зламі тисячоліть зіштовхують молодого вченого віч-на-віч із чиновником і кілером, колишнім «благородним» злочинцем і відчайдушною журналісткою, радником британського посольства й одразу кількома службами безпеки…
Події сьогодення та давнини, тісно переплітаючись між собою, створюють химерний калейдоскоп такої насиченості, що до кінця роману читач перебуває в очікуванні все нових і нових відкриттів, останнє з яких іще попереду.
— За лекцію дякую, — відповіла на це Алтин. — Схоже, що фенька про бібліотеку й справді туфтова. А от до нечем і дилетантів на твоєму місці я б поставилася серйозніше! Адже ми з тобою не знаємо, до якої міри в них на цій Лібереї поїхав дах — схоже, зовсім зіскочив із кроков. Припустимо, один із них — Великий Coco. Та є і хтось інший, з яким буцкається Coco й на котрого працював покійний Каеспешник…
Вона ввімкнула чайник, наповнивши його нефільтрованою водою просто з-під крана (Ніколас поморщився, та промовчав), і випурхнула до кімнати.
— Не ходи сюди, я переодягаюся! — крикнула вона крізь відчинені двері. —… Значить, так. Зараз вип'ємо чаю, жерти все'дно нічого, і я милю в редакцію. Спробую з'ясувати, що за фрукт цей твій Каеспешник. Точніше, вже сухофрукт, бо після зустрічі з абреками Великого Coco він навряд чи залишився на лоні живої природи. А ти, історику, сиди тихо, крути мізками. Може, ще щось із листа вивудиш. У холодильнику цілковитий дзен, доведеться потерпіти. Вважай, що ти в країні Третього світу, де лютує голод. Я на зворотному шляху заскочу в магазин, чого-небудь прикуплю. Дивися: на вулицю ні ногою. І до вікон не підходь.
За хвилину по тому як стрімка ліліпутка, не присідаючи, двома ковтками випила філіжанку кави, Ніколас залишився у квартирі сам. Теж попив кави (без вершків і цукру), неуважливо зжував окраєць черствого хліба, щедро залишений господинею, і почав, як звелено, крутити мізками. Здається, загальний контур подій окреслювався потроху крізь туман.
Хтось — назвемо його пан Ікс — довідався про документ із кромешниківського тайника. Зацікавився згадкою про «Іванову Ліберею», уявив, що йдеться про міфічну бібліотеку Івана Грозного і що в переполовиненому листі міститься ключ до цього безцінного скарбу. Вірніше, фрагмент ключа, тому що ліва частина листа була відсутньою. Не було в кромешниківській половині й підпису, отож зачепитися Іксові не було за що.
Минуло три роки, й пан Ікс звідкілясь довідався про статтю якогось британського історика, що відразу ж примусила згадати кромешниківську знахідку. Ікс зіставив факти, звів воєдино перші рядки листа, процитовані в англійській статті, й переконався, що знайдено відсутній фрагмент «пропащої грамоти». Подальші наміри Ікса очевидні: він вирішив виманити англійця до Москви й оволодіти відсутньою половиною.
Хто ж такий цей Ікс?
Не історик — це зрозуміло. Вчений не крав би й не підсилав убивць. Ну а крім того, вчений знав би, що бібліотека Івана Грозного — давно розкритий вимисел. Не кажучи вже про те, що послання фон Дорна складено через сто років.
Це бандит, людина з російської мафії. Й це поки що все, що про нього можна сказати. Далі заглиблюватися не варто, інакше можна дійти хибного висновку — занадто мало інформації. Хто саме стоїть за історією з листом Корнеліуса, ліпше поки що залишити за дужками. Замість цього слід зайнятися самим документом.