Алтин-толобас

Зате другий із нових людей, дяк Посольського приказу Афанасій Лебедєв, який щойно повернувся з Європи, відразу заволодів загальною увагою — почав розповідати останні французькі вісті про короля Людовіка та його метрес. Увесь освічений світ, виявляється, нині обговорював велику новину: становище прекрасної маркізи Монтеспан похитнулося. Найпікантнішим було те, що серце його величності у блискучої фаворитки викрала не яка-небудь юна красуня, а літня вихователька бастардів, прижитих маркізою від Короля-Сонця. Оця мадам Ментенон вельми благочестива, розповідав дяк, скромна, має від роду сорок літ і звабила версальського монарха не пишними принадами, а розумом і високою моральністю.

— Се означає, що король Людовік у постільних баталіях зовсім виснажився й тепер бажає від жінок не палкості, а лише спокою, — весело сказав князь Василь Васильович. — Він нині як півень, що курочок не топче, а лише кукуріче. Такому когуту одна дорога — в суп.

Сказано було не тільки дотепно, але й політично тонко — серед гостей французьких доброзичливців не було, й жарт зустріли дружним сміхом. Потім заговорили хто про що, а фон Дорн іще довго терзався тим, як усміхнулася Сашенька князевій непристойності. Втіхою було одне: зуби у Галицького, як у більшості московитів, негарні — коли сміявся, видно, що жовті й кривуваті. Піймавши погляд Олександри Артамонівни, капітан широко всміхнувся — хай порівняє і оцінить. Боярська дочка теж усміхнулась. Чи оцінила білизну та рівність зубів, було неясно.

Коли слуги задзвеніли сріблом, виносячи блюда з частуванням, із бібліотеки виглянув Адам Вальзер. Принюхався до аромату печива, пряного м'яса, димленої білорибиці й раптом перемінився на обличчі. Очі гера Вальзера злякано заморгали, рожеві щічки зблідли. Корнеліус подивувався такому метаморфозису й прослідкував за напрямком погляду аптекаря. Виявилося, що Вальзер дивиться на митрополита Антіохійського, та й грек теж позирає на тихого чоловічка, до того ж із явним невдоволенням.