Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
Чому панцир черепахи складається з шестикутників? Черепахи ростуть, і їх панцир повинен збільшуватись разом з ними, причому рівномірно по всій площі. Тому черепашачий панцир формується з окремих, щільно підігнаних одна до одної, як дощечки паркету, пластинок, котрі при цьому зберігають здатність приростати по краях.
Якби пластинки могли рівномірно рости на всі боки, вони б мали форму кіл. Однак кола не можуть щільно прилягати одне до одного, між ними неминуче будуть залишатись просвіти. Існує не так вже багато плоских фігур, якими можна заповнити поверхню без зазорів і перекриттів. Найпростіші – три правильні багатокутники: трикутник, квадрат і шестикутник. Ділянка, що зростає, навряд чи може зберігати форму квадрата або рівностороннього трикутника: формоутворення відбувається шляхом поділу та міграції клітин, а клітини «не вміють» вимірювати кути й відраховувати відстані. У цьому відношенні шестикутники – найзручніші з фігур, здатних заповнити поверхню: їх форма ближче всього до кола. Вони і складають основу панцира, а пластини, що приростають з боків, «підганяються» до них так, щоб панцир мав рівний край.
Навіщо зайцю великі вуха? Довгі заячі вуха – це не лише органи слуху, а й радіатори охолодження.
Зайцю, щоб урятуватись від хижаків, доводиться часто й багато бігати, тож «охолоджувальний пристрій» йому потрібен потужний. Якби він скидав зайве тепло тільки за допомогою потовиділення, то витрачав би багато води. А охолодження за рахунок теплообміну дозволяє йому виживати в посушливих місцях і на бідних кормах на зразок деревної кори.
На вухах під самою шкірою в цих звірків проходять судини, просвіт яких регулюється в широких межах. Коли зайцю потрібно скинути тепло, вушні артерії працюють на повну потужність, коли потрібно поберегти – просвіт звужується майже до повного їх перекриття. Чим спекотніший клімат, тим більше тепла організму потрібно розсіювати, тому найбільш вухаті зайці – південні. Довжина їх вух сягає половини довжини тіла. Подібний «широтний градієнт» характерний не тільки для зайців, але й для всіх ссавців, і не тільки щодо вух. У біології він називається правилом Аллена.
Кров може бути зеленою. У знайденої в Камбоджі жаби Chiromantis samkosensis прозора шкіра, через яку просвічує зелена кров. Це дозволяє їй залишатись непомітною в тропічних заростях.
Червоний колір крові дає гемоглобін – пігмент, що переносить кисень. Але багато безхребетних використовують для переносу кисню не гемоглобін, а інші пігменти, «робочу частину» яких складають іони різних металів. Зокрема, кров багатьох молюсків, членистоногих і деяких інших тварин містить гемоціанін – пігмент з йоном міді. Найчастіше ця сполука робить кров синьою, а іноді (наприклад, у каракатиць) синювато-зеленою.
Зелений колір крові камбоджійської жаби пов’язаний із пігментом білівердином. Він утворюється в печінці (у тому числі й людській) як проміжний продукт розпаду гемоглобіну, і саме він дає зелений колір жовчі. Однак у жаби, на відміну від нас, він не виводиться з жовчю через кишківник, а надходить назад у кров.
Буває зелена кров і в людини. Це трапляється вкрай рідко, за надлишку сполук сірки в крові (наприклад, у результаті зловживання ліками, які містять цей елемент). Сірка легко зв’язується з гемоглобіном. Отримана сполука сульфогемоглобін надає крові темно-зеленого, як шкірка авокадо, кольору. Як правило, самих власників зеленої крові це не турбує.
Кроти зовсім не сліпі. Дослідження останніх років спростували існуючу думку про те, що кроти сліпі, оскільки живуть під землею. Насправді, у кротів досить гострий, хоча й обмежений, зір. А побачене кротом світло служить знаком небезпеки, адже проникнення світла для тварини означає не що інше, як те, що в нору проник хижак.
А ще кроти дуже витривалі: за одну ніч вони здатні прорити тунель довжиною в 76 м.
Навіщо їжаку яблука? Малюнки та постановні фото домовитих їжаків, що несуть на своїх колючках яблука, відомі всім. А ось знайти реальну фотографію такого їжака чи очевидця, котрий спостерігав звірків, що наколюють яблука на голки, важко.
Зворушливий міф про їжачка, який запасає яблука та гриби своїм дітям, породив Пліній Старший. За його словами, їжак уміє «обдумано» чіпляти на себе виноградні ягоди, а в деяких випадках і яблука. Насправді їжак фізично не здатний кататися на спині, протикаючи при цьому плоди. Більше того, їжаки майже не цікавляться яблуками. При зустрічі з тваринкою слід її пригощати не молоком і фруктами, а дощовими хробаками, пташиними яйцями та м’ясними консервами для собак. Однак молоді їжаки не проти заглянути в сад і поласувати виноградом чи перезрілими сливами. При цьому їм на спини цілком може впасти парочка гнилих плодів і зачепитися за голки.