Сіль для моря, або Білий Кит

— А тут хлопець з фінгалом і стіни лікарні. Романтика! — усміхнувся Макс.

— Класний хлопець.

— Класно, коли це каже така класна дівчина.

Підлітки зашарілися і синхронно опустили погляд.

— Знаєш легенду про Тридив? Ну, чому його так назвали, знаєш? — раптом спитав Макс.

— Ні, — похитала головою дівчина. Присутність Макса страшенно хвилювала. Особливо тепер, після поцілунку, і коли сказав, що вона класна. Від цього хотілося пищати і стрибати до стелі. Це коли б вона була сама в кімнаті. А зараз треба заспокоїтись. А то ще подумає, що вона теж якась божевільна. — Розкажи.

— Колись давно там жив відлюдник, який умів творити дива. Тому і звали його Див. До нього приходили люди з різними проханнями, і він ніколи нікому не міг відмовити — така була його доля. Однак про його силу дізнався лихий правитель. Він наказав доправити до свого палацу відлюдника, щоб той виконував лише його бажання. Двічі слуги приходили і просили відлюдника піти з ними, приносили йому дари, обіцяли золоті гори, але той твердив, що його місце тут. І тоді правитель наказав схопити чоловіка і привести силою, а як пручатиметься — вбити. Та коли його слуги приїхали до скелі, та розкололася надвоє і відлюдник стрибнув просто в урвище, а скеля зійшлася. Але не до кінця — залишилася величезна щілина. Кажуть, що їй більше тисячі років. Відтоді скелю стали називати Тридивом. Відлюдника ніхто не бачив, зате почали казати, що чують, як усередині скелі б’ється серце. І тепер кажуть, що коли ти маєш чисту душу, то вона зробить для тебе три дива. Може, й казочка для туристів, але сьогодні я можу в таке повірити.

— Цікаво, — замислилася дівчина. — Знаєш, корабель, на якому застряг Кит, ну, той божевільний… На ньому було написано FANTOM. Я завжди його так називала. Він був мій. Але хтось виправив назву на FATUM.

— То це була доля?

Хлопець дивився у вікно. Дівчина не відповіла. Усі відповіді залишилися там — у цьому штормі і наче в минулому житті.

— Так дивно, — щасливо усміхнулася Ліза. — Знаєш, учора був мій день народження… І я не знала, що він може бути таким, — вона переплела пальці трохи міцніше, і хлопець стиснув її руку у відповідь.

— Яким? — Макс простежив за поглядом дівчини.

— Дивним. Я хотіла померти, а тепер відчуваю себе щасливою, бо жива. Дякую тобі. Ти мене врятував.