Дванадцять стільців. Золоте теля
- Автор: Петров Евгений Петрович, Ильф Илья Арнольдович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00428-5
- Переводчик: Марія Михайлівна Пилинська
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Дванадцять стільців. Золоте теля». Краткое содержание книги:
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.
Потім Іполит Матвійович подружив з козир-візником, розкрив перед ним усю душу і плутано розповів про діаманти.
— Веселий ви, пане! — вигукнув візник.
Іполит Матвійович справді розвеселився. Як видно, його веселощі мали до певної міри недозволений характер, бо годині об одинадцятій ранку він прокинувся у відділенні міліції. З двохсот карбованців, якими він так ганебно почав ніч насолоди й утіх, при ньому залишилось тільки дванадцять.
Йому здавалося, що він умирає. Болів поперек, нила печінка, а на голову, він почував, йому наділи свинцевий казанок. Але найжахливіше було те, що він зовсім не пам'ятав, де і як він міг витратити такі великі гроші. По дорозі додому довелось зайти до оптика і вставити в оправу пенсне нові скельця.
Довго, здивовано розглядав Остап змордовану постать Іполита Матвійовича, але нічого не сказав. Він був холодний і готовий до боротьби.
Розділ XXI
Екзекуція
Аукціонний торг розпочинався о п'ятій годині. Оглядати речі дозволялося громадянам з четвертої. Друзі прибули о третій і цілу годину розглядали машинобудівну виставку, що містилася тут же поряд.
— Схоже на те, — сказав Остап, — що уже завтра ми зможемо, коли захочемо, купити цей паровозик. Шкода, що ціни не прописано. Приємно все-таки мати власний паровоз.
Іполит Матвійович нудився. Тільки стільці могли його потішити.
Од них він одійшов тільки тоді, коли на кафедру піднявся аукціоніст в картатих штанах «століття» і бороді, що падала на толстовку російського коверкоту.
Концесіонери сіли на місця в четвертім ряду праворуч. Іполит Матвійович почав дуже хвилюватись. Йому здавалось, що стільці продаватимуть зараз же. Але вони стояли сорок третім номером, і в продаж пішов спочатку звичайний аукціонний дріб'язок і непотріб: розрізнені гербові сервізи, соусник, срібний підсклянник, пейзаж художника Петуніна, бісерний ридикюль, зовсім новий пальник від примуса, бюстик Наполеона, полотняні бюстгальтери, гобелен «Мисливець стріляє диких качок» та інші дурниці.
Доводилося терпіти і ждати. Ждати було дуже, важко: всі стільці перед очима; мета була близька, її можна було дістати рукою.
«А великий тут знявся б шухер, — подумав Остап, оглядаючи аукціонну публіку, — коли б довідались, який огірочок будуть сьогодні продавати в образі цих стільців».
— Фігура «Правосуддя»! — проголосив аукціоніст. — Бронзова. Зовсім ціла. П'ять карбованців. Хто більше? Шість з половиною, праворуч, в кінці — сім. Вісім карбованців, в першім ряду, прямо. Другий раз, вісім карбованців, прямо. Третій раз, в першім ряду, прямо.
До громадянина з першого ряду одразу ж помчала панночка з квитанцією на одержання грошей.
Стукав молоточок аукціоніста. Продавались попільнички з палацу, скло баккара, пудрениця фарфорова.
Час тягся до болю повільно.
— Бронзовий бюстик Олександра Третього. Може правити за прес-пап'є. Більше, здається, ні на що не придатний. Іде із запропонованої ціни бюстик Олександра Третього.
Серед публіки засміялись.
— Купіть, предводителю, — ущипливо кинув Остап, — ви, здається, любите.
Іполит Матвійович не зводив очей із стільців і мовчав.
— Нема охочих? Знімається з торгу бронзовий бюстик Олександра Третього. Фігура «Правосуддя». Здається, париста до щойно купленої. Василю, покажіть публіці «Правосуддя». П'ять карбованців. Хто більше?
У першім ряду прямо почулося сопіння. Очевидно, громадянинові хотілося мати «Правосуддя» в повному складі.
— П'ять карбованців — бронзове «Правосуддя»!
— Шість! — виразно сказав громадянин.
— Шість карбованців, прямо. Сім. Дев'ять карбованців, вкінці праворуч.
— Дев'ять з половиною, — тихо сказав аматор «Правосуддя», підносячи руку.
— З половиною, прямо. Другий раз, з половиною, прямо. Третій раз, з половиною.
Молоточок спустився. На громадянина з першого ряду налетіла панночка.
Він заплатив і поплентався до другої кімнати одержати свою бронзу.
— Десять стільців з палацу! — сказав раптом аукціоніст.
— Чому з палацу? — тихо ахнув Іполит Матвійович.
Остап розсердився:
— Та йдіть ви к чорту! Слухайте і не рипайтесь!
— Десять стільців з палацу. Горіхові. Епохи Олександра Другого. Цілком справні. Роботи меблевої майстерні Гамбса. Василю, подайте один стілець під рефлектор.