Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Серия: Сестри Річинські #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)». Краткое содержание книги:
— Та ти скажи нарешті, який Зелений з себе?
— В нього довгі пальці… гарні, мигдалевої форми нігті… ти не уявляєш собі, як у тюрмі тужиться за красним…
— А взагалі… який він… так?
— Чого ти присікався? Яке значення може мати тут вигляд людини? Він — інтелігент. Вольове підборіддя. Проникливий, я сказав би, може, й холодний, але розумний-розумний погляд. А зрештою, не це найважливіше. Приїжджає людина і відслоняє завісу, яка відгороджує Наше від широкого світу. І що я бачу? Я питаюся тебе, що я бачу? Треба бути лєцтим[68] ідіотом, щоб самому раніше не побачити цього. Нашівська організація — яке щастя! — просто-напросто каригідний виняток. Революція, кажу собі, старий ідіоте, революція не йде, а біжить! Броник, що лише не твориться на білім світі! У відродженій Польщі уряд пацифікує польських селян! А розправи поліції з польським робітником у Кракові, Торуні, Познані, Красноставі? Капітально! Горендально![69] По містах і селах Польщі відбуваються масові виступи солідарності робітників і селян… в захист народної Еспанії. Ідуть мітинги за негайну ліквідацію Берези Картузької! За повну амністію для політв'язнів! За повернення політичної еміграції в Польщу! Бунт! Майже революція у краю! Проти генеральської диктатури — Народний фронт! Уряд з страху забороняє з'їзди хліборобської молоді… Розв'язує масові організації польських учителів… ліквідує театр сатири! Це вже зовсім забавно! А ще… почекай… а ще… Ти пригадуєш собі, з яким патріотичним запалом збирали польські діячі на льоп?[70] Просто на вулицю не можна було показатись, щоб не прикололи тобі літачка. А тепер — ти здаєш собі справу з того, що твориться? — польська авіація успокоює тих же патріотів! Народ стільки років боровся в неволі за свою державу, а тепер — це просто неймовірно… одне слово… колосально забавно — піднімає бунт проти неї. Скорий поїзд, чуєш, Броник, мчить у революцію, а ми, нашівці, сіли на дрезину й хочемо наздогнати його. Забавно! Експрес і дрезина!
— Ти хочеш тим сказати, що ти в тюрмі не читав газет? Був зовсім відірваний, ізольований від подій у революційному світі? Якщо ти це хочеш сказати, то я тобі не повірю…
— Тяжко розумному чоловікові говорити з ідіотом. Гм… чи ти не розумієш, чи, до біса, не можеш розуміти? Чути — крізь вистукування крізь мур. Читати — на цигарковій бібулі. То — одне. Сприймати безпосередньо від очевидця — то зовсім інша річ. Однаково, що пити правдиве «Мокко» чи його ерзац з цукрового буряка. Забавно, що ти, Завадка, не розрізняєш цих речей! Я думав, що в тебе більше фусів[71] у голові.
— Дякую за комплімент!
Дувід не міг говорити про Зеленого, бо йому, у зв'язку з його приїздом у Наше, так багато хотілося сказати про себе.
— Ти пам'ятаєш, Бронику? Ну, що я тебе таке дурне питаю? Ми з тобою разом у хайдер[72] не ходили, так?
— Ти, бачу, заразився від Скиби безперестанку молоти язиком… навіть стиль у вас однаковий.
— Що значить — заразився? Я вже сім років хворію на цю хворобу. А чому вона так вчепилася мене? Та тому, ти чуєш, Броник, що, відколи я себе пам'ятаю, від самого раннього дитинства, сиділо мені в пам'яті (Дувід помацав себе за голову) одне слово «ша!».
— «Ша» — не слово, Дувід…
— Ай, мовчи! Для мене воно десять разів слово. Що значить — не слово? Ви чуєте, «ша» — не слово! Мені хочеться сміятись! Що сміятися? Мені хотілося б ревіти! Оте «ша» мені відобрало дитинство, зламало життя, зіпсувало характер, ну і забрало те, чого всі хочуть… всі на світі — радість від життя, а він бере й каже, що «ша» не слово! Та я таке чути не можу.
— Якщо я тебе вразив, то пробач. Але й дотепер не знаю, про що тобі йдеться…
— Він не знає, що я хочу сказати! Та я тобі й кажу. Я хочу сказати про «ша».
— То говори вже, але більш до ладу.
— Людина вийшла з нервів, а їй кажуть говорити до ладу. Ти комік, Броник, але я аніраз не можу сміятися з твоїх віців. Я ж тобі кажу, що з самого дитинства — я ще в хайдер не ходив — я чув від мами, від тати лише одне «ша!». «Ша, майн кінд, ша!» «Ша», бо тато спить. «Ша», бо мамі голова болить. А я тебе питаю, а чому її не мала боліти голова? «Ша», бо через стіну наш сусід хворий! «Ша», бо збудиш сестру в колисці… Всюди і завжди тільки «ша!». Відвели мене в хайдер… мені ще шість не було, і тут перше слово, яке я почув від учителя, було «ша!». «Ша, кіндер, ша!» Мене набили на вулиці католицькі діти… Ти можеш уявити собі, як їх приваблювала моя руда чуприна? Що? Я побіг до мами. Куди має бігти дитина, як її поб'ють? Вона біжить до мами… Я був малий і думав собі, що моя мама зробить так, як мами католицьких хлопців: вийде на вулицю і погрозить, що піде до їхніх мамів…
68
Останнім (з нім.).
69
Жахливо.
70
Ліга оборони протиповітряної.
71
Розуму.
72
Єврейську школу.