Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Батарея вишикувалась на широкій дорозі, яка понад вогневою позицією вела від канцелярії до їдальні. На правому фланзі зібрався увесь командний склад — унтер-офіцер і десять обер-єфрейторів. Двадцять вісім новоприбулих стояли похмурі, у них був дуже стомлений і невиспаний вигляд. Гольт дивився на тих, хто вже давно служив на батареї, і з повагою думав: «Цим довелося пережити гамбурзькі бомбардування!»
Коли шикувались на перекличку, не обійшлося і без неприємностей. Вольцов зчепився з одним із старших курсантів, що хотів безцеремонно відіпхнути його вбік.
— Пристойніше трохи поводься, — огризнувся Вольцов.
— Помовч, жовторотий!
— Що ти сказав? — скипів Вольцов.
— Не дуже-то дери кирпу, бо тут тобі швидко зіб’ють гонор!
— Не розмовляти в строю! — закричав на них унтер-офіцер; його звали Енгель. — Чого там розійшлися?
У задніх рядах почувся шепіт:
— Облиш, Гюнше, ми з ним поквитаємося іншим разом!
«Погані справи», — подумав Гольт. Він бачив, як Вольцов з презирством стиснув губи. Ззаду хтось напівголосно сказав:
— Ми цьому шмаркачеві ще покажемо!
Енгель рапортував вахмістрові. Готтескнехт мовчки дивився на молодих зенітників. Раптом з канцелярського барака з шаленим гавкотом вискочив рудий сетер, стрілою примчав до строю, з гарчанням оббіг навколо вишикуваної батареї і знову понісся до канцелярії, звідки в цю мить вийшов командир батареї капітан Кутшера.
— Батарея… струнко! — загорланив Готтескнехт.
«Виходить, і цей уміє кричати», — подумав Гольт.
— Для привітання пана капітана… направо рівняйсь! — Взявши під козирок, він віддав рапорт: — Особовий склад батареї в кількості двох унтер-офіцерів, десяти обер-єфрейторів і вісімдесяти восьми курсантів вишикуваний!
Капітан недбало підніс руку до козирка, підійшов ближче і грізно гаркнув:
— Здрастуйте, зенітники!
— Здрастуйте, пане капітан! — дружно пролунало у відповідь.
— Вільно! — сказав Кутшера. Навіть коли він говорив спокійно, голос його гримів на всю площу.
— Батарея… вільно! — скомандував Готтескнехт і став зліва позаду командира. Кутшера деякий час байдуже оглядав ряди.
Гольт дивився на цього грізного начальника. Сам вигляд кремезного, метрів зо два заввишки, п’ятдесятирічного велетня вселяв страх. На широкому шоферському плащі, що сягав йому майже до кісточок, ніяких ознак чину, і тільки на кашкеті виділявся срібний офіцерський шнурок. Хвацько одягнений набакир кашкет сидів на довгастому черепі, що ніби виростав просто з сірого плаща, а козирок кидав тінь на конячу фізіономію, вузьку і бліду, з різко окресленими рисами. Все на цьому обличчі ніби видовжилося — і м’ясистий ніс, і губатий рот. Очі холодно і грізно дивилися з-під козирка. Сетер, поклавши голову на передні лапи, лежав біля його ніг.
— Ось що, — сказав Кутшера. Він майже не відкривав рота, але голос його лунав грізно і пронизливо. Руки він глибоко засунув у кишені плаща. — Розбити людей на обслуги. Якщо це займе більше ніж півгодини, справу матимете зі мною. Рівно о восьмій, — він вийняв з кишені ліву руку і глянув на годинник, — я доповідатиму про готовність батареї до бою. Давно вже час, бо тут жарко. Мені аж нудно від того, що оті свині кружляють над нами, як у себе дома, а я безсилий всипати їм перцю. — Кутшера пояснив бойове завдання батареї: оборона навколишніх промислових об’єктів і житлових кварталів від нальотів ворожої авіації. Він різко обірвав свою промову і зібрався йти; собака, відчувши це, схопився на ноги. Але Кутшера раптом щось пригадав і, знову повернувшись до батареї, грізно сказав: — Кілька слів до новоприбулих! Якщо хто-небудь з вас у першому бою накладе в штани, це мене не стосується. Але горе тому, хто почне панікувати. Коли його друзі не приведуть до розуму, то старші курсанти зігнуть їх у баранячий ріг. Самовиховання — найбільш впливовий засіб.
«Оголосив нас поза законом», — подумав Гольт, крадькома озираючись. Він побачив, як старші курсанти хитро посміхаються, переморгуються. Голос капітана обірвав Гольтові думки.
— І ще! Сьогодні після полудня бойові практичні заняття всієї батареї з стрільбою по визначеній цілі. Ось тут я й матиму нагоду придивитися до новачків. А може, на ваше щастя, надлетить ще й кілька амі[24]. Так буде солідніше… Та що там багато говорити, — сказав він і відвернувся. Собака з гавкотом застрибав навколо свого господаря. — Замовкни, ти! — прикрикнув Кутшера на собаку і пішов у напрямі канцелярії.
Готтескнехт розподілив людей на обслуги до гармат. Шмідлінг викликав:
24
Амі — так в Німеччині називають американських солдатів окупаційних військ.