Гордість і упередженість
- Автор: Остин Джейн
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2896-6
- Переводчик: Володимир К. Горбатько
- Жанр: Другие романтические романы
Электронная книга - «Гордість і упередженість». Краткое содержание книги:
Перше знайомство героїв роману «Гордість і упередженість» багатого аристократа Дарсі та дочки провінційного поміщика Елізабет не обіцяло серйозних почуттів між ними. Дарсі поставився до сім’ї Елізабет зверхньо, з упередженістю, і дівчина відповіла йому так само. Це і стало головною перешкодою у їхніх відносинах. Навіть тоді, коли вони зрозуміли, що не можуть жити один без одного, їм не просто було зламати свою гордість, щоб відкрити серця коханню…
— Скажи мені, що то за дівчина — міс Кінг, і я знатиму, що мені про нього думати.
— Мені здається, що вона дуже гарна дівчина. Я не бачу в ній нічого поганого.
— Але ж він не звертав на неї ніякої уваги, аж доки через смерть свого батька вона не стала володаркою чималенького приданого.
— А навіщо звертати? Якщо не мало сенсу завойовувати мою прихильність через те, що я не маю грошей, то з якої радості він мав би упадати за дівчиною, до якої йому було байдуже і яка бідна так само, як я?
— Але ж це якось неделікатно — починати свої залицяння відразу ж після такої сумної події.
— Чоловік, котрий перебуває у скрутних матеріальних умовах, не має часу на ввесь той елегантний декорум, котрий можуть дозволити собі інші люди. Якщо вона не має заперечень, то чому їх мусимо мати ми?
— Відсутність заперечень з її боку не є для нього виправданням. Це лише демонструє, що їй самій чогось бракує — розуму чи такту…
— Гаразд, — вигукнула Елізабет, — судіть, як вам заманеться. Нехай так і буде: він — пожадливий, вона — дурепа.
— Та ні, Ліззі. Я зовсім цього не бажаю. Навпаки — мені б зовсім не хотілося, щоб у мене склалося погане враження про молодого чоловіка, котрий так довго жив у Дербіширі.
— Ось воно як! Якщо це і все, що вас турбує, то моя думка про молодиків із Дербішира є вкрай погана, а про їхніх близьких друзів, що мешкають у Гертфордширі, — не набагато краща. Господи, як вони всі мені обридли! Завтра мені доведеться зустрітись із молодим чоловіком, котрий не має жодної приємної риси, котрий не вирізняється ні розумом, ні манерами. Мабуть, пустоголові чоловіки — єдині, з якими варто знатися.
— Твої слова, Ліззі, недвозначно свідчать про розчарування в чоловіках, тож раджу тобі — не треба ставати такою песимісткою!
Закінчення вистави змусило їх перервати розмову, але попереду на Елізабет чекала приємна несподіванка: дядько та тітка запросили її скласти їм компанію під час розважальної поїздки, яку вони запропонували здійснити цим літом.
— Ми ще не зовсім вирішили, куди саме поїдемо, — сказала місіс Гардінер, — але гадаю, що до Озерного краю.
Для Елізабет приємнішого задуму і бути не могло, тому її згода була швидкою і вдячною.
— Тітонько, люба! — скрикнула вона у захваті. — Як чудово! Я така щаслива! Ви вдихнули в мене нове життя та бадьорість. Прощавайте, розчарування та нудьга! Що таке чоловіки в порівнянні зі скелями та горами? Сильні емоції чекають на нас! А коли повернемося, то ми, на відміну від решти мандрівників, зможемо чітко схарактеризувати все, що бачили. Хто-хто, а ми добре усвідомлюватимемо, звідкіля повернулися, — добре пам'ятатимемо все, що трапилося нам на очі. Озера, скелі та річки аж ніяк не переплутаються в нашій уяві; намагаючись змалювати якийсь краєвид, ми не будемо сперечатися щодо його окремих деталей. Нехай виливи наших перших вражень не будуть такими нестерпними, як у більшості мандрівників.
Розділ XXVIII
Наступного дня, під час подорожі, кожен предмет був новим та цікавим для Елізабет; настрій у неї був піднесений, бо застала свою сестру в стані настільки доброму, що всі страхи за її здоров'я щезли, а перспектива поїздки на північ до Озерного краю була невичерпним джерелом натхнення.
Коли зі шляху вони звернули на проїзд, що вів до Гансфорда, всі почали озиратися довкола, намагаючись побачити пасторат і очікуючи, що він ось-ось вигулькне з-за першого ж повороту. З одного боку проїзду тягнувся дощаний паркан Розінгса. Елізабет посміхнулася, пригадавши все, що вона чула про його мешканців.
Нарешті показався пасторат. До проїзду схилом тягнувся сад, а в ньому стояв будинок; зелена огорожа та лаврові кущики свідчили, що вони ось-ось прибудуть. На ґанку з'явилися містер Коллінз та Шарлотта; екіпаж зупинився біля невеличких воріт на початку гравійної доріжки, яка вела до будинку; всі гості вітально кивали головами й усміхалися. Якась мить — і компанія вибралася з фаетона, радісно вигукуючи, забачивши хазяїв. Місіс Коллінз привітала свою подругу з величезним задоволенням, а Елізабет, зустрівши такий теплий прийом, усе більше й більше вдовольнялася поїздкою. Вона відразу ж помітила, що після одруження манери її кузена ніскільки не змінилися: його офіційна поштивість лишилася такою ж, як і була, тому він і затримав Елізабет біля воріт, щоб спитатись і почути, як почуваються її рідні. Потім вони пройшли всередину, трохи при цьому затримавшись, бо містер Коллінз не міг не вказати на вишуканість вхідних дверей. Тільки-но гості опинились у передпокої, він привітався з ними вдруге, з показною офіційністю запросивши їх до свого скромного помешкання і слово в слово повторивши назви закусок, запропонованих його дружиною.