Сини Великої Ведмедиці

— Ми не п'ємо, бо дали таку обітницю, але нехай полковника Джекмана це не турбує. Нам подобається дивитися, як ви п'єте.

— Це не годиться, щоб лише одна сторона пила. Ви незговірливий пан! А може, таки спробуєте?

— Дякуємо.

— Ну гаразд. — Джекман незадоволено відсунув свій келих. Він зрозумів, що його атака зазнала поразки. Токай-іхто нишком посміхнувся.

— Тоді ми мусимо порозумітись на суху! — Полковник поклав руки на стіл і нахилився вперед з привітною фамільярністю. — Тн перед цим висловив дуже цікаві думки про мир, братню любов і таке інше. Ми ж справді не якісь там нелюди. Все повинно уладнатися таким чином, щоб жодна сторона не була скривджена.

— У полковника Джекмана є якась пропозиція?

— У мене є безліч пропозицій, які можуть забезпечити мир. Але спершу треба було б знати, чого ти, власне, хочеш.

— Це вже сказав мій язик.

— Авжеж, звичайно. Ми ж не хочемо позбавляти вас життя. Ти надзвичайно здібна людина. Ми вже знаємо тебе з чуток. Про тебе тут розповідають щось неймовірне! Висадити у повітря увесь форт… Ясно, що ми вбачаємо в тобі партнера, до якого треба ставитись під час переговорів з усією серйозністю, хоч ти ще й дуже молодий. Твої люди, здається, тобі довіряють… Які, власне, у тебе повноваження? — Останні слова Джекман проказав швидко й разом з тим насторожено.

— Вони визначені в розмовляючому папері. Мої вуха готові вислухати пропозиції довгих ножів, і мій язик повторить їх вождям і старійшинам дакотів.

— Он як… гм. Отже, ти не маєш права від імені всіх дакотів підписати чи відхилити наші пропозиції?

— Ні.

— О, тоді ми тут даремно хвилюємось. Справді, у такому разі. немає ніякої рації обговорювати цю справу. Але я мушу… справді мушу зауважити, що це, м'яко кажучи, велике зухвальство прислати мені посередника без повноважень… Чи ви взагалі уявляєте собі, що таке полковник?

— Начальник довгих ножів, що за дорученням Великого Батька і його старійшин запросив сюди у форт Відпочиваючого Бізона і Токай-іхто. Білі люди покликали мене. Але коли їм не подобається моє обличчя, то я можу піти.

Абсолютно спокійний тон індійця роздратував Джекмана.

— Отже, на сьогодні досить нам сперечатись. Ми покликали тебе тому, що твоя слава і твій вплив серед дакотів начебто надзвичайно великі. Нам здається, що в тебе є здібності стати другим Понтіаком. Я вважаю страшенним безглуздям, що такій людині, як ти, вони не дали більших повноважень. Що ж до нас, ми були б дуже зацікавлені в тому, щоб укласти з тобою остаточний договір. Ти ж принаймні є вождем Ведмежого братства?

— Так, я військовий вождь Ведмежого братства.

— Гаразд, зараз іде війна, отже, ти — вождь. І хоча б від імені Ведмежого братства ти маєш право говорити?

— Так, разом з цими двома старими членами ради, що сидять поруч мене.

— Дуже добре. Таким шляхом ми можемо іти й далі. Ти й раніше досить ясно дав нам зрозуміти, що не наполягаєш на певних мисливських угіддях і ладен зробити поступки. Ви живете тепер біля Кінського потоку і довкола нього. Чи не могли б ви так само жити на Білій річці?