Сини Великої Ведмедиці

Майор Сміт попрямував з вождем у будинок коменданта, офіцери та індійці пішли слідом за ними.

На нижніх колодах будинку ще виднілися сліди пожежі. Зайшовши всередину, Токай-іхто окинув поглядом довге приміщення. В ньому було двоє дверей: одні з північного вузького боку, крізь які заходили знадвору, а другі, ліворуч, вели у суміжну кімнату. Третіх дверей не було, бо тепер вишка стояла окремо. Частина приміщення біля вхідних дверей була порожня; тільки. невеличка скринька з замком висіла на стіні. В задній половині, без дверей, займаючи мало не всю кімнату, стояв той самий дерев'яний стіл з обвугленим дубовим верхом. З трьох боків навколо столу попід стінами — лави. В приміщенні було лиш одне вікно, що виходило на захід; крізь нього падало світло на стіл і лави; крім того, в рублених стінах тепер попрорізували бійниці.

Кілька офіцерів сиділо на лаві спиною до вікна. Перед ними на столі лежала розгорнута карта. Коли індійці увійшли, вони підвелись. Токай-іхто впізнав серед них по уніформі полковника. За допомогою Сміта і Токай-іхто офіцери та індійські радники відрекомендувались один одному. Полковник Джекман статечно привітався з вождем і запропонував йому разом з воїнами сісти. Через те, що коло вікна вільного місця не було, дакоти посідали на лаві біля внутрішньої стіни. Напроти них, а також праворуч і ліворуч, крім Сміта і Джекмана, сіло ще шестеро офіцерів. Вождь непомітно вивчав зовнішність свого партнера в переговорах. Полковник був середній на зріст, голова його сиділа на короткій шиї, похмурі риси обличчя нібито свідчили про обмежений розум і невдоволене честолюбство. Його очі, ковзаючи повз дакотів, неспокійно бігали на всі боки, все зиркаючи на віддалені вхідні двері. Двері ще раз відчинилися, і, важко гупаючи незграбними чобітьми, у порожню половину приміщення увійшли один за одним раурайтери; вони були без капелюхів: біляві, русяві і чорноволосі. У декого з них волосся було довге, аж до плечей, як в індійців. З поясів стриміла звичайна зброя: ніж і револьвер. Раурайтери все заходили й заходили, товплячись у вузькому проході біля дверей. Токай-іхто нарахував чотирнадцять, коли ввійшов останній. Він міцно причинив за собою двері, замкнув їх і сховав ключ. Руки його були великі й дужі, як і вся постать. Заходячи, він мусив нахилитися в дверях. Тепер він випростався, підвів голову і провів рукою по випнутому лобі й рудуватій чуприні. Дакота впізнав свого ворога.

Фред Кларк розставив раурайтерів на варті вздовж стін і в порожній частині кімнати, а найбільше біля обох дверей; троє, в тому числі й він сам, підійшли до вільного вузького кінця столу і вишикувались там.

Джекман кивнув головою; його занепокоєння, здавалось, зникло. Він запропонував індійським гостям тютюну і набив свою люльку.

— Я радий, — казав він, пихкаючи люлькою, — що вожді дакотів прибули точно в умовлений час. Я вже підготував увесь матеріал для переговорів і сподіваюсь, що ми швидко домовимось. То, може, зараз і почнемо?