Агент №13
- Автор: Беркеши Андраш
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Георгій Андор
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Агент №13». Краткое содержание книги:
Угорські офіцери внутрішньої служби Шалго, Кара та інші з допомогою і при підтримці місцевого населення розкривають злочинні наміри західної агентури, запобігають ідеологічним диверсіям, спрямованим проти соціалістичного ладу Угорської Народної Республіки.
Сюч налив у склянки вина.
— Яка ж вам потрібна від мене допомога?
Старий ковтнув вина.
— В тюрмі ви зустрічалися з багатьма людьми, — продовжував Шалго, — Ви добре знаєте, що то за люди. Віктор Меннел був злочинцем. Це факт. В Угорщину приїхав не стільки для того, щоб укласти комерційні угоди, скільки для налагоджений контактів зі своїми агентами.
— З агентами? — Сюч здивовано глянув на Шалго. — Яких агентів маєте на увазі?
— Віктор Меннел був західнонімецьким розвідником.
— Не жартуйте! Це нагадує фільм про бойовиків.
— Можливо. Але це факт. І, звичайно, державна таємниця. Знаю, вас попереджувати зайве, нагадую лише для годиться. Ви, мабуть, у тюрмі зустрічали засуджених шпигунів?
— Так, зустрічав. Але то була все дрібнота.
— Віктор Меннел був не з тих. А нам потрібно не тільки викрити його вбивцю, а й розшукати його агентуру. А в цьому ви можете нам допомогти. Ось чому я вважаю своє прохання до вас смішним. Зрозуміли?
— Так. А якщо я пообіцяю допомогти вам, як ви на це подивитесь?
— Подумаю, що це суперечить логіці, та й психологічно пояснити важко. З якої речі ви б нам допомагали?
— Звичайно, не тому, що обожнюю вас, — промовив після деякої мовчанки Сюч. — І не тому, що серце моє розпирає соціалістичний патріотизм. Якщо я й допомагатиму вам, то зроблю це чисто з логічних міркувань. Коли все, що ви сказали про Меннела, правда, то ви знаєте щось і більше про нього.
— Що ви маєте на увазі?
— Якщо він був розвідником, то всі, з ким підтримував зв'язки, теж на підозрі: Беата, Гейза Салаї, та й я сам. А це дуже неприємна річ. У тюрмі один англійський чи французький, а може, й американський шпигун пояснював: у подібних справах найприкріше те, що потім до смерті стежать за такими людьми. Цього можна позбутися тільки в такому разі, якщо людина зуміє довести свою непричетність до справи. Отже, я не хотів би, щоб за мною стежили, читали мої листи, підслуховували телефонні розмови. Тобто не хочу стати підозрілою особою. Що мені залишається робити? Мушу прийняти вашу пропозицію, бо хотілося б спокійно жити.
— Отже, допоможете нам?
Сюч відпив вина і знову наповнив склянку.
— Ви, старино, до біса хитрий, — відверто сказав Сюч. — Точно розрахували, як можна загнати мене в закуток. Не вдавайте з себе доброго дядечка, що безкоштовно вгощає цукерками. Говоріть зі мною, як з дорослою людиною.
— Згоден, — посміхнувся Шалго, запалюючи сигару.
Минуло ще два дні. Кара з прикрістю констатував, що вони все ще тупцюють на місці. Все до найменших подробиць було проаналізовано. За Губером встановили стеження, проте нічого підозрілого досі не виявлено. Одне було ясно: він не виконав наказ Брауна, не повернувся на Захід. Підписання угоди з різних причин затримувалось.
Того ранку Губер пішов на пляж, проплив кількасот метрів, позагоряв і пішов додому. Близько десятої пройшовся пішки до готелю, купив газети, пообідав у ресторані й повернувся на дачу Таборі. По обіді не виходив зі своєї кімнати.
У понеділок їздив у Балатонфюред, але, згідно донесень, ні з ким не зустрічався.
Мабуть, один тільки Шалго був спокійним. Він утримувався від будь-яких висловлювань, та Кара й не дуже настоював на цьому, знаючи з досвіду: коли Шалго мовчазний, він обмірковує якісь факти. Часом його не бачили годинами: блукав десь, нікому не кажучи, куди йде.
В середу ранком Шалго зайшов на пошту і запитав, чи немає для цього листа. Поштарка Гізі простягнула густо обліплений поштовими марками конверт. Старий подякував, зсунув на потилицю свій старий капелюх і вийшов на вулицю. В кінці парку, навпроти автобусної зупинки, знайшов у тіні вільну лаву. Сів, закурив сигару і зі стриманим хвилюванням розпечатав конверт. Розчаровано оглянув надрукований на машинці текст. Друг Лізи, польський співробітник організації по викриттю фашистських військових злочинців, які порозлізалися по всіх усюдах, повідомляв, що Вальтер Герцог і Руді Єллінек дійсно співробітники агентства Рейтер у Відні, зараз вони знаходяться в Угорщині. Жодних відомостей про них в архіві немає. «Знову не поталанило», — буркнув собі під ніс Шалго і сунув листа в кишеню. Сам не знаючи чому, але він чекав од Яна значно важливішого повідомлення. До обіду старий ходив похмурий. А тут ще й Ліза зустріла його з тим, що нічого не сталося, у сусідів тихо. Бланка все ще погано себе почуває, уникає зустрічі з нею, а Таборі працює в своїй кімнаті над книгою.