Вибрані твори. Том I
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2008
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96881-5-6
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том I». Краткое содержание книги:
Вiвi. Нi, я дочка своєї матерi. Я така сама, як i ви: менi потрiбна праця, й я люблю заробляти бiльше грошей, нiж я витрачаю. Але моя праця — то не ваша праця, й мiй шлях не ваш шлях. Нам треба розiйтися. Для нас немає в цьому великої рiзницi: замiсть бачитися якiсь там кiлька мiсяцiв за двадцять рокiв, ми вже не побачимося нiколи, та й вже.
Панi Ворен (її душать сльози). Вiвi, запевняю тебе, що я хотiла вiд цього часу бути з тобою бiльше.
Вiвi. Це все даремно, мамо. Повiрте, що мене не легше переконати дешевими сльозами й благаннями, як вас самих.
Панi Ворен (дико). То материнi сльози для тебе дешевi?
Вiвi. Вони вам нiчого не коштують, а ви хочете, щоб я вам вiддала за них мир i спокiй усього мого життя. Якби ви навiть примусили мене жити з вами, яка б вам була користь? Що ми маємо спiльного, щоб ми були щасливi вкупi?
Панi Ворен (одчайдушно). Я твоя мати, ти моя дочка. Менi потрiбна моя дочка. Я маю право на тебе. Хто мене догляне на старiсть? Багато дiвчат ставилися до мене, як до рiдної матерi, й плакали, мене покидаючи, але я не залишала їх з собою, бо всi мої думки були за тебе. Я зосталася самотня заради тебе. Ти не маєш права повставати на мене й зрiкатися обов’язкiв моєї дочки.
Вiвi (неприємно вражена вульґарною iнтонацiєю матерi). Обов’язкiв вашої дочки! Я знала, що дiйде до цього. Раз назавсiди, мамо: вам потрiбна дочка, Френковi — дружина, а я не хочу нi матерi, нi чоловiка. Я не помилувала нi Френка, нi себе й вирядила його. Так ви гадаєте, я помилую вас?
Панi Ворен (несамовито). О, пiзнаю твою вдачу: ти не маєш милосердя анi для себе, анi для iнших. Я тебе знаю! Життя мене навчило розпiзнавати тих чесних, лицемiрних, жорстоких егоїсток! Добре, залишайся сама, ти менi не потрiбна. Але послухай, знаєш, що б я зробила, якби ти знов була немовлям? Я це зробила б, присягаюся небом!
Вiвi. Може, задушили б мене?
Панi Ворен. Нi, я б з тебе виховала собi справжню дочку, а не те, що ти тепер є, з твоїми гордощами, забобонами й освiтою в коледжi, яку ти вкрала в мене. Так, украла! Скажи, що цьому неправда! Насмiлься тiльки! Що ж це було, як не крадiжка? Я б тебе виховала в своєму власному домi, от що я б зробила.
Вiвi (спокiйно) В одному з ваших власних домiв?
Панi Ворен (лементує). Послухайте її! Послухайте, як вона плює на сиве волосся своєї матерi. Бодай колись твоя власна дочка так тебе топтала й зневажала, як ти мене!
Вiвi. Не верзiть казна-чого, мамо, це мене тiльки дратує. Здається, я — єдина жiнка, яка була у вашiй владi й якiй ви заподiяли добро. Не псуйте ж цього тепер.
Панi Ворен. Хай Бог менi простить! Це таки правда. І ти єдина, що повстала на мене. О, яка кривда, яка кривда, яка кривда! Я завсiди хотiла бути чесна. Я намагалася чесно працювати, але це було таке рабство, що я прокляла той день, коли вперше почула про чесну працю. Я була добра мати й через те, що зробила з моєї дочки чесну жiнку, вона мене жене, немов прокажену. О, коли б я тiльки могла знов розпочати моє життя! Я б сказала правду тому брехливому священиковi в школi! Вiд цього дня я робитиму тiльки зле й тiльки зле, хай мене рятує небо в смертний час! І тодi менi буде добре!
Вiвi. Так, це краще. Оберiть свiй шлях i йдiть ним. Якби я була, мамо, на вашому мiсцi, я б зробила так, як ви; але ж я не могла б жити одним життям, а вiрити в iнше. Ви душею лицемiрнi, тим-то я тепер прощаюся з вами. Я маю рацiю, адже так?
Панi Ворен (тороплена). Що зрiкаєшся моїх грошей?
Вiвi. Нi, що зрiкаюся вас! Я була б дурна, коли б цього не зробила. Чи не так?
Панi Ворен (сумно). Як добре зважити, то може й так. Але крий Боже, щоб усi робили так, як слiд. Ну, краще я вже пiду, бо я тут не потрiбна.
Вiвi (лагiдно). Ви не подасте менi руки на прощання?
Панi Ворен (люто дивиться на неї з несамовитим бажанням ударити її). Нi, дякую, прощавай.
Вiвi (по-дiловому). Прощавайте.
Панi Ворен виходить, грюкнувши дверима. Напруження на обличчi Вiвi слабшає. Суворий вираз переходить у радiсне задоволення. У полегшеннi вона заходиться напiвплачем, напiвсмiхом. Вона прудко йде до столу, вiдштовхує електричну лампу, витягає велику купу паперiв i хоче вмокнути перо в каламар, коли раптом помiчав Френкову записку. Байдужно розгортає її й швидко читає, усмiхаючись з деяких кумедних зворотiв. І ви прощавайте, Френку! Вона рве записку й не вагаючись кидає шматки в кошик. Потiм захоплено береться до роботи й хутко вся поринає в свої цифри.
Зальотник
Дія перша
У вiтальнi помешкання в Ешлi-Ґарденсi в кварталi Вiкторiя у Лондонi двоє закоханцiв милують одне одного. Уже за десяту годину вечора. Стiни кiмнати обвiшанi ґравюрами й фотографiями артистiв: Кембл у ролi Гамлета, Сiддонз у ролi королеви Катерини у сценi перед судом, Макредi у ролi Вернера (за картиною Маклiза), Генрi Ірвiнґ у ролi Рiчарда III (за картиною Лонґа), Еллен Террi, Кендал, Ада Рiган, Сара Бернард, Генрi Артур Джонз, Пiнеро, Сiднi Грендi тощо; але нема Елеонори Дузе й взагалi чогось, що мало б зв’язок з Ібсеном. Кiмната не прямокутна: один кут стинають навскоси вхiднi дверi, другий заокруглює вiкно у виглядi башти, заставлене пiдставкою з квiтами, що оточують Шекспiрову статуетку. Бiля дверей камiн з фотелем перед ним. На невеличкому круглому столику далi од дверей, але з того ж боку, лежить розгорнутий французький роман у жовтiй обкладинцi, бiля столика стiлець. З того боку, де стоїть статуя Шекспiрова,одкрититий рояль, клавiатура якого пiд прямим кутом до стiни. На пюпiтрi ноти: «Коли iншi вуста». На роялi й на камiнi — яскравi лампи з досить темними абажурами. Поблизу стоїть канапа, яа якiй, нiжно обнявшись, сидять поруч обоє.
Вона — Ґрейс Тренфiлд, рокiв 32-х, струнка, з нiжними рисами й виразом обличчя. Вона цiлком вiддалася своїм почуттям; але її щiльно стисненi губи, погордливо окресленi брови, мiцне пiдборiддя й елеґантна постать свiдчать про глибоку рiшучiсть i самоповагу.
Вона у вихiдному вбраннi. Вiн — Леонард Чартерiс, на кiлька рокiв старший од неї, одягнений незвичайно, але зi смаком. На ньому оксамитова куртка й кашемiровi штани; комiр його сорочки небесно-блакитної барви, одгорнутий на iндiйського шовку краватку
ґранатного кольору з бiрюзовою обручкою. На ньому синi панчохи й шкуратянi сандалi. Вiн дозволив природi порядкувати своїм рудавим волоссям, вусами й короткою борiдкою, але подбав за те, щоб природа не занедбала його. Його любовний ентузiазм, з якого вiн сам трохи глузує, його жваве, дотепне, насмiшкувате поводження яскраво контрастує з її щирою нiжнiстю й спокiйною гiднiстю.
Чартерiс (рвучко обiймаючи Ґрейс). Моя мила, кохана!
Ґрейс (нiжно вiдповiдаючи). Мiй любий! Ти щасливий?
Чартерiс. Як на небi!
Ґрейс. Єдиний мiй!
Чартерiс. О, моє кохання! (Щасливо зiтхає й бере її руки в свої, зальотно на неї позираючи). Це рiшуче мiй останнiй поцiлунок, Ґрейс, або ж я цiлком вдурiю. Давай поговоримо. (Вiн пускає її й трохи одсувається). Ґрейс, це твоє перше кохання?