У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації.Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів

Ці зміни концептуалізують появу «публічного простору» в західноукраїнському регіоні. Саме наявність його складників — добровільних громадських організацій, клубів, товариств, культурницьких і наукових організацій та видань відкривала можливості для вільного й інтенсивного обміну думками і досягнення певного консенсусу впродовж та внаслідок цих дискусій. Зокрема узагальнивши проблему інституційного структурування за етнічним принципом, свого часу В. Старосольський виснував: «...Проза політичних рухів говорить про права націй, про їхнє стремління, домагання, боротьбу тощо.».

Останнє десятиріччя XIX ст. позначене в Галичині й на Буковині утворенням політичних партій європейського зразка. Так програма Русько-української радикальної партії (РУРП), створеної 1890 р., проголошувала, що партія сповідує «науковий соціалізм» і прагне до «переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму». Своєю метою партія визначала плекання почуття етнічного солідаризму.

Вже на першому партійному з’їзді в жовтні 1890 р. гостро постало питання міжетнічних відносин, оскільки частина лідерів запропонувала положення про утворення незалежної Української держави як основний постулат партійної програми-максимуму і поділ Галичини на окремі польську та українську частини як постулат програми-мінімуму. Поступово компонентами ідеології партії стали ідеї всеукраїнської єдності, політичної самостійності та здобуття автономії в межах Австро-Угорщини. Відтак 1895 р., про досягнення політичної самостійності України як кардинального завдання проголосив уже з’їзд Української радикальної партії (УРП).

Найчисленнішою політичною партією, яка своєю побудовою нагадувала широкий політичний рух, стала Українська національно-демократична партія (УНДП), яку створили 1899 р. вихідці із УРП, зокрема І. Франко. Своє політичне завдання партія вбачала в здобутті українцями самостійності та їх з’єднанні в «одноцільний національний організм». Програмна відозва Народного комітету УДНП від 5 січня 1900 р. ідеалом партії визначала незалежну Русь-Україну: «Ідеалом нашим повинна бути незалежна Русь-Україна, в якій би всі частини нашої нації об’єдналися в одну новочасну культурну державу». Так само і програма-мінімум передбачала поділ Галичини за етнічною ознакою, створення на тих її теренах, де українці становили етнічну більшість, окремої адміністративної одиниці з широкою автономією (крайовий сейм, самоврядування тощо).

Таким чином, в українському сегменті політичної системи держави на початку XX ст. виникла, так би мовити, двопартійна система, в якій провідну роль центристської УНДП стимулювала й урівноважувала опозиція лівої УРП. Це мало велике значення для стабілізації політичного життя українців провінції. Щоправда, діяли й інші політичні партії, частина з яких вийшла з лона прибічників так званої нової ери і польсько-української угоди 1890 р.[147] — Русько-український християнський союз (1896).

Інша ж частина галицьких політиків, яка виокремилася з марксистів із РУРП, створила Українську соціал-демократичну партію (УСДП) (1899 р.). Згідно з позицією, озвученою очільниками УСДП, її метою були поділ Галичини на польську та українську автономні провінції, перетворення Австрії на союз вільних спільнот, який забезпечив би умови для їхнього культурного розвою. На їхню думку, такий союз мав припинити своє існування в момент, коли кожен з етносів зміг би здобути політичну самостійність і незалежність. Осібно стояли галицькі русофіли, які заснували «Русско-народную партию» (РНП) (1900 р.). Її провідники виступали з яскраво вираженими москвофільськими поглядами, відповідно ототожнюючи себе з росіянами і російською мовою.

Отже, кінець XIX ст. став для галицьких українців знаковим, адже саме тоді відбулася кристалізація ідеї політичної самостійності України в програмових документах майже всіх українських партій та їхній практичній діяльності і перетворення українців на етнонацію. Політичні цілі галицьких українців проголосила праця Ю. Бачинського «Україна irredenta» (1895), у якій автор стверджував: «Боротьба за політичну самостійність України не стосується виключно лише українців-народу, а взагалі всіх, що замешкують Україну... Спільний інтерес... змусить їх усіх стати українськими патріотами». Незважаючи на марксистське доктринерство, саме «Україна irredenta» як своєрідний маніфест тогочасного українського покоління ознаменувала становлення ідеології новітнього українського етнічного руху.

Значно пізніше відбулася інституціоналізація політичних партій українців Буковини. Першою з їх числа стала «Національна Рада русинів на Буковині», створена восени 1905 р. Предтечею цієї фактично української національно-демократичної партії було міжнаціональне депутатське об’єднання «Вільнодумний союз», створене 1903 р. в Буковинському крайовому сеймі. Програмні документи «Національної Ради» були близькими до установчих документів УРП і УНДП. У програмовій заяві «Чого ми хочемо?», опублікованій у листопаді 1905 р., діячі першої політичної партії буковинських українців зокрема заявляли: «Ми, Русини на Буковині, яко частина українського народу... будемо підтримувати і скріпляти національну силу, єдність і самостійність нашого народу».