Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
Literulae tuae valde ingratae mihi, proinde noli scribere sdlicet...
*
Найдорожчий із найдорожчих, найсолодший Михайле!
Чому ти не був на вечірні? Читалась чудова стихира про святого Акакія, з якої я взяв таке: ["Дух не смущен, и ум чисг"]. О щасливіший, ніж саме щастя, той, хто забезпечив собі це! Що є приємнішим від душі, яку не тривожать гидота й ниці пристрасті? Що є блаженнішим від розуму, очищеного від земних помислів, який бачить самого Бога? Твого жартівливого
Палінгенія я дістав для тебе без великих зусиль. Читай його, обточуй, черпай із нього, повертай, витискай і насичуйся, годуй божественною та найприємнішою їжею твого малого Яшка, щоб і він коли-небудь здобув скіпетр. Радій у Бозі, співай під музику, гуляй, як я роблю ["Житейское море"], та ін. Я тілом відсутній, а серцем завжди з тобою. Бувай здоровий і веселий! Твій найбільший друг Григ[орій] Сав[ич].
Листи твої мені дуже неприємні, тому не пиши, тобто...
21
[Харків, 1 грудня 1762 p.]
Тцо)ѵ Ьє цакарюі ol офѲаЛцоі, оті (ЗЛє7тоисті, каї та сота йцагѵ оті акоиєї. Mat[theus], cap[ut] ІЗ129.
Qui natus est, et toto pectore quaerit, certe inveniet et videbit id, quod vidisse non quorumlibet, sed beatorum est dumtaxat oculorum, puta Dei veritatem, quae ut diffitillima est inventu, ita aspectu longe jucundissima rerum omnium130. Vidisse veritatem, caput est omnium, "развѣ бо сего (Духа Святаго) ни дѣяніе ни слово"131, ut hodie ёѵ тоїс аѵтіфсоѵоід132 lectum est, aut indpit aut perfidtur. Sic quaesivit Abraham relicta sua terra; hac via ingressus est Isaak, cui terram monstravit Dominus: Jacob et filii ejus hoc idem fecerunt. Spiritum enim S[anctum] in se habere nihil aliud est, quam veritatem, quae unica est, Dei videre. Hanc, si vidit Aristoteles133 et ejus sedatores, beati sunt; sin minus, sunt цсіюбсюфоі134. Si oL стоуоѵоі той Ароаац sumus, et si ejusdem cum illo genii, fadis hoc testemur similibus; unde enim constabit, in nobis spiritum esse tcov TiQoyovcov, si non ex frudibus? Quid alii fadunt, quidve petunt, ipsi viderint: ego certe sdo me totum esse soli divinae veritati quaerendae consecratum. Non succedet? At vero succedet tandem. Hodie audivi in evangelio: "Очы бо ёю держастѣся, да его не познают"135, et tamen agnoverunt, licet male oculo eorum tenebantur. Quid enim labor improbus non vincet? Et quomodo non dulce laborare, si sumus ad hoc nati, si Abrahamitico spiritu ferimur? Naturalis enim motus deinde fit indtatior. Ergo cum Paulo clamare lubet: Ьісоксо be, el каї катаЛа(Зсо. Cap[ut] 3. ad Philipp[enses]136. "Гоню же, аще и постигну"137, то есть особливо постигну. АЬєЛфоІ138 etc. ... Si nihil aliud in me est, praeter cordis ardorem, vel ut Evangelistae verbis dicam, i] каоЫа Г]цсі)ѵ каюцеѵг)139, et hoc mihi gratulor; ipsum einim to ттаѵтеЛсос ѲеЛеіѵ a Spiritu S[anctu] est, qui ut incepit, ita certe perducet eo, ut dicamus: "Мы же откровенним лицем взираєм на славу Божію"140. In hoc vivo hoc noctesque diesque agitate lubet, in hoc mori, o mi pretiosissime Michael, decrevi, imo jam pridem mortuus sum mundo141, ut aliquando liceat in gloriam cum Christo ascendere. Te, quem Abrahami екуоѵоѵ elvai vo|_uQi>, socium ambio comitemque in via tam deserta ab omnibus cupio. Quodsi tibi quoque est rj каоЫа i] каюцеѵг)142, et certe debet esse, si is es, quem te esse existimo; ejice, quicquid est mortalis curae in pedore, elue lutum ex corde; lutum est quicquid terrenum est; quicquid autem visibile, terrenum est. Si justus verusque ignis in pectore tuo, exuretur, quicquid terrenum est, ut aliquando puro corde sis, videasque Deum: xov Ѳеоѵ каі тг]ѵ аЛг|Ѳеіаѵ, quam videntes, beati sunt oculi143. Qui vere exarsit, bene incepit; at bene incepisse est dimidium perfecisse144. Sic te assuefac, ut quotidie quicquid per oculorum aut aurium sensum non modo ex S[ancta] Scriptura aliisque libris incidat in animam tuam, verum etiam quidquid ex fortuitis eventibus videris aut audieris, id, ut animal тф Ѳеф consecrandum, rumina, discute, ac quantum potes in salutarem succum converte. Qui vili sunt ingenio, iis optima scripta dictaque cedunt in pessimum et ipse Christus est offendiculum. At qui spiritu Abrahamitico sunt creti, iis Deus de mortuis etiam et infecundis saxis divinam ac pulcherrimam prolem suscitat145. Praeterit te (exempli causa) ebrius, sic cogita: obtulit Deus tibi spectaculum, ut alieno periculo cognoscas, quam enorme malum sit ebrietas146: heu! fuge! Praeteris mendicum jacentem, cui pedes computruerunt, aut nasus cum cadaverosa facie horrorem spectanti incutit, sic ratiocinare: hunc aut hanc oportet libidinosam fuisse; hi enim sunt fructus libidinis. O beati, qui hoc malo carere possunt! eheu! quanti est valetudo et castitas! quam angelica virtus! quam paucis familiaris! Stas in templo, audis venerari cingulum Beatiss[imae] Virginis, audis ejus Zonae divinam vim tribui, vocari beatiss[imam] urbem, in qua ilia Zona deposita esset, tutamque ab omnibus malis, sic animo volve: oportet heic aliquid subesse mysterii. Si enim caro nihil prodest, quomodo carnis servus dngulus prosit? Manna? Quid hoc147? Vulgus hominum haec audit, velut asellus lyram148. Sed tu si vis abrahamitice auscultare, aliquid fode hie cum pueris Isaak149 et fortassis dimota terra aliquid aquae vivae invenies. Vel sic: peperit, et tamen virgo? Oportet heic esse aliquid mysterii. Ergo pariunt etiam virgines? Phy! et maxime quidem150. In humanis rebus hoc quidem impossibile; sed heus! amove, inquam, terram! Habet enim et spiritus suam generationem, et ubi tam regnat Spiritus, quam ubi ei adversa caro stricta cingulo virgineae castitatis151. "Возвеселися, неплоди нераждающая"152 etc. ...
Vale, Isaad proles! Log Го[і]у6оіос] o Еа[(3(3іѵ].
*
"Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують".
(Мат[вій], гл[ава] 13).
Кожен народжений, який усім серцем шукав, поза сумнівом, знайде й побачить те, що можуть побачити очі не будь-яких людей, а тільки блаженних. Це значить: божественну істину найважче знайти, зате тим, хто її побачить, вона найприємніша. Пізнання істини - вершина всього ["развѣ бо сего (Духа Святаго) ни дѣяніе, ни слово"], як сьогодні говориться про це в антифонах, - не починається, не закінчується. Так шукав Авраам, залишивши свою землю; цим шляхом пішов Ісаак, якому землю вказав Господь. Яків і його сини зробили те ж саме. Мати в собі Святий Дух є не що інше, як бачити Божу істину, яка одна є істиною. Якщо її бачили Арісготель та його послідовники, то вони блаженні, якщо ж ні, - вони безумні філософи. Якщо ми - потомки Авраама, якщо ми одного з ним духа, ми це підтвердимо подібними ж ділами; бо звідки, як не з плодів наших, відомо, що в нас є дух предків? Що інші роблять, чого прагнуть, вони й самі побачать; я ж твердо знаю, що я всього себе присвятив шуканню однієї лиш божественної істини. Я не буду мати успіху в цьому? А все ж таки врешті-решт успіх прийде. Сьогодні я чув з Євангелії: ["Очы бо ёю держастѣся, да его не познают"]. І вони його все ж таки пізнали, хоч очі їхні й погано їм служили. Бо чого не переможе чесна праця? Хіба не приємно працювати, коли ми народжені задля цього, коли ми просякнуті духом Авраама? Бо природний рух із часом стає все швидшим. Тому хочеться сказати з Павлом: "але прагну, чи не досягну" (До филип'ян, гл[ава] 3). ["Гоню же, аще и постигну", то есгь особливо постигну]. "Браття..." і далі. Якщо в мені нічого немає, окрім жару серця, або, кажучи словами євангеліста, нашого палаючого серця, то я задоволений цим, бо палке бажання походить від Святого Духа, який як почав, так, напевно, і закінчить, щоб ми могли сказати: ["Мы же откровенним лицем взираєм на славу Божію"]. Цим я живу, над цим із охотою працюю вдень і вночі, у цьому я вирішив, мій найдорогоцінніший Михайле, померти, хоч я вже раніше помер для світу, щоб коли-небудь піднятися во славу з Христом. Тебе ж я вважаю Авраамовим нащадком і прагну та бажаю, щоб ти був моїм союзником і супутником у житті, якого всі так цураються. Якщо в тебе палаюче серце, а воно, поза сумнівом, має палати, якщо ти той, за кого я тебе маю, вижени з грудей всіляку смертну турботу, змий бруд із серця. Бруд - це те, що земне, а що видиме, те земне. Якщо вогонь у твоїх грудях справжній і щирий, то згорить усе, що в них є земного, щоб ти коли-небудь став чистий серцем і побачив Бога, Бога й істину, яка робить блаженними ті очі, котрі її бачать. Хто добре загорівся, той добре почав, а добре почати -це наполовину зробити. Привчи себе до того, щоб кожного дня через очі або вуха потрапляло в твою душу що-небудь не лише зі Святого Письма, а й те, що побачиш і почуєш з випадкових подій, пережовуй, розмелюй і, наскільки зможеш, перетворюй на поживний і рятівний сік, ніби та тварина, що має бути принесена в жертву Богові. У тих, хто душею ниций, найкраще з написаного й сказаного переходить у найгірше і сам Христос є чимось неприємним. Але для тих, хто сповнений Авраамовим духом, Бог навіть із безплідних скель підносить божественну й найпрекраснішу поросль. Якщо повз тебе, наприклад, проходить п'яний, ти думай так: Бог дав тобі видовище, щоб ти на чужому прикладі усвідомив, яке велике зло пияцтво - тікай від нього. Ідеш повз жебрака, що лежить, у якого ноги згнили або ніс, і подібне до трупного обличчя викликає жах, міркуй так: оцей або оця, поза сумнівом, вели розпусне життя, це плоди розпусти. О, щасливі ті, хто може бути вільним від цього зла; о, яке велике значення має здоров'я й непорочність! Яка висока чеснота! Як мало тих, кому вона властива! Якщо ти стоїш у храмі, чуєш, як віддають почесті поясу найблаженнішої Діви, чуєш, що цьому поясові приписують божественну силу, що називають найблаженнішим те місто, в якому перебуває цей пояс, і вважають це місто убезпеченим від усіх нещасть, то думай про це так: тут має бути якесь таїнство, бо якщо плоть не приносить жодної користі, то яким робом допомагає пояс, котрий служить плоті? Манна? Що це таке? Юрба сприймає це, мов осел звуки ліри. Але ти, якщо хочеш по-авраамівському слухати й сприймати, копай тут з отроками Ісаака і, може, відкинувши землю, знайдеш якусь живу воду. Або так: народила, а все-таки діва. Має бути й тут якесь таїнство. Отже, народжують і діви. Пхе! Ще й як! У людських справах це, звісно, неможливо. Та відкинь, кажу я, землю. Бо й дух має своє народження, а де так панує дух, як не там, де йому протистоїть плоть, оповита поясом дівочої чистоти. ["Возвеселися, не плоди нераждающая"] та ін. ...