Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
5. Частина 3 ст. 619 ЦК містить в собі недоліки логічного характеру, які виключають її застосування. Не мало б підстав виправляти ці недоліки на стадії тлумачення і застосування цього законодавчого положення, стверджувати, що законодавець мав на увазі дещо інше, та застосовувати положення, що тут аналізується, з урахуванням висновку про справжню волю законодавця (замість слів «до основного боржника» належало зазначити «основного боржника до кредитора»).
6. На особу, яка несе субсидіарну відповідальність, покладається обов’язок до задоволення вимог кредитора повідомити про це основного боржника, а у разі пред’явлення позову — подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі.
В іншому випадку основному боржникові надається право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність та задовольнила вимогу кредитора, заперечення, які він мав проти кредитора.
Стаття 620. Правові наслідки невиконання обов’язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками
1. У разі невиконання боржником обов’язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов’язання.
2. Кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо ця річ вже передана третій особі у власність або в користування.
Якщо річ, визначену індивідуальними ознаками, ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов’язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо визначити, — кредитор, який першим пред’явив позов.
1. Зміст Цивільного кодексу, зокрема, ст. 526, ч. 1 ст. 622 ЦК, дає підстави для висновку про те, що в цьому Кодексі проводиться принцип реального виконання зобов’язання. Частина 1 ст. 620 ЦК конкретизує цей принцип стосовно зобов’язання передати кредиторові у власність або користування індивідуально визначену річ. Якщо боржник не виконує таке зобов’язання, кредитор має право пред’явити позов про примушення боржника до виконання зобов’язання в натурі, тобто до передання речі, що є предметом зобов’язання, відповідно до умов договору.
2. Правило ч. 1 ст. 620 ЦК застосовується за аналогією і до випадків, коли обов’язок передати річ кредиторові боржник має виконати у зв’язку з припиненням договору, на підставі якого індивідуально визначену річ було передано боржникові у користування і володіння на строк, якщо нормами відповідного правового інституту або договором такий обов’язок сторони, що отримали річ на зазначених умовах, не встановлено спеціально.
3. У випадках, на які поширюється чинність ст. 620 ЦК, пред’явлення віндикаційного позову (ст. 388 ЦК) було б неправильним.
4. Встановлення ч. 1 ст. 620 ЦК правила про можливість примушення боржника до виконання в натурі обов’язку передати кредиторові індивідуально визначену річ не може бути підставою для висновку про те, що боржник не може бути примушений до виконання в натурі обов’язку передати речі, визначені родовими ознаками. Це є можливим на підставі ст. 525, 526 ЦК.
5. Частина 2 ст. 620 ЦК погоджується з деякими іншими положеннями новітнього цивільного законодавства України (маються на увазі ст. 330 ЦК і ст. 10 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [167]), що порушують порядок, який склався впродовж тривалого часу в правотворчості і правозастосуванні та який виходив із того, що укладення особою договору, який порушує умови раніше укладеного цією ж особою договору, та права, що відповідають цим умовам, є порушенням актів цивільного законодавства (зокрема, ст. 629 ЦК, що визнає умови договорів обов’язковими для виконання), а тому є підставою для визнання недійсними договорів, що унеможливлюють виконання раніше укладеного договору, відповідно до ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК. Спеціальні правила ч. 2 ст. 620 ЦК за певних умов виключають визнання таких договорів недійсними і встановлюють переваги для набувачів індивідуально визначеного майна за такими критеріями: 1) якщо стосовно речі укладено декілька договорів, перевага надається тому із набувачів, якому річ уже передана у власність або у користування; 2) лише у випадках, якщо річ не передана ні одному із набувачів, перевагу на отримання речі має той із набувачів, договір на користь якого укладено раніше; 3) якщо неможливо визначити, на користь якого із набувачів зобов’язання виникло раніше, право на отримання речі має той із них, який першим пред’явив позов.