Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
1. Частина 1 ст. 623 ЦК покладає на боржника, який порушив зобов’язання, обов’язок відшкодувати збитки, що стали наслідком зазначеного порушення. Отже, це правило передбачає стягнення з боржника всіх збитків. Разом з тим, законодавець не позбавлений права визначити саме поняття збитків ширше чи вужче. Це зроблено ним у ст. 22 ЦК. Визначення поняття збитків наводиться також у ч. 2 ст. 224 ГК, а в ст. 225 ГК визначається склад збитків.
2. Поняття збитків належить відмежовувати від суміжних понять та правових конструкцій, що їм відповідають. Зокрема, це стосується судових витрат. їх склад визначається ст. 79 ЦПК [33], а частина п’ята ст. 84 ГПК [20] приписує в резолютивної частині судового рішення вказувати на розподіл «господарських витрат» між сторонами. Часто сторони не вимагають вирішення судом питання про розподіл судових витрат, не оскаржують судові рішення, якими, на їх думку, неправильно розподілені судові витрати, а пізніше заявляють вимоги про відшкодування шкоди (збитків), що полягає у здійснених судових витратах. Такі позови задовольнятись не можуть, оскільки для вирішення питання про розподіл судових витрат встановлені спеціальні правові форми. Це виключає застосування до відповідних відносин положень про відшкодування шкоди (збитків). Разом з тим, само по собі зазначення в позовній заяві чи в клопотанні позивача у судовому процесі на відшкодування шкоди (збитків), що виникли у зв’язку з судовим процесом, а не про стягнення з відповідача судових витрат не звільняє суд від обов’язку вирішити питання про розподіл судових витрат відповідно до законодавства та з урахуванням відповідних вимог позивача. У сфері дії Господарського процесуального кодексу розмежування збитків і судових витрат виявилось особливо актуальним унаслідок того, що до судових витрат ст. 44 цього Кодексу відносить тільки оплату послуг адвоката. Отже, витрата на правову допомогу іншого фахівця (який не є адвокатом) до складу судових витрат не включаються. Такі витрати підлягають стягненню як збитки.
3. Стаття 22 ЦК поділяє збитки на дві частини (види): 1) реальні збитки; 2) упущена вигода. Але в законодавстві не вдалося витримати єдність термінології, яка в ньому використовується. Так, використовується термін «прямий збиток» (частина сімнадцята ст. 9 Закону «Про страхування» [139]), який з урахуванням ч. 1 ст. 988 ЦК є тотожнім поняттю реальних збитків. Це поняття прямих збитків є базовим, що повинне застосовуватись і в інших галузях права, якщо тільки спеціальними галузевими нормативно-правовими актами воно не визначається інакше. Зокрема, так треба розуміти зміст поняття прямих збитків, що вживається в підпункті «а» п. 4.2.10 ч. 4.2 ст. 4 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» [154], п. 4.2.3 ч. 4.2 ст. 4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86].
Уже після прийняття нового Цивільного кодексу в Законі «Про телекомунікації» [166] (ч. З ст. 40) з’явився термін «фактичні збитки». Близький до цього термін «фактична шкода» використовується у ч. 2 ст. 924 ЦК, що відповідає термінології ст. 13 Закону «Про транспорт» [65] та ст. 23, 24 Закону «Про залізничний транспорт» [77]. Таке ж розуміння фактичної шкоди викладається в ст. 114 Статуту залізниць [278], в якій межі відповідальності перевізника визначені приблизно так, як і в ст. 68 Закону «Про автомобільний транспорт» [190]. Нарешті, ч. 3 ст. 314 ГК [31] також визначає межі відповідальності перевізника за незбереження вантажу приблизно так же, як і ст. 114 Статуту залізниць. У такий спосіб вирішується питання про зміст поняття «фактична шкода» та про межі відповідальності перевізника за незбереження вантажу. Це — логічно. Навряд чи виправдано було б в такий же спосіб обмежувати відповідальність операторів телекомунікацій. Але ж Закон «Про телекомунікації» не містить іншого визначення «фактичні збитки». І було б неправильним з метою надання ч. 3 ст. 40 Закону «Про телекомунікації» більшої логічності і соціально-економічної доцільності тлумачити цей термін інакше, ніж закони про транспорт розуміють термін «фактична шкода».
4. Стаття 60 ЦПК [33] і ст. 33 ГПК [20] покладають на кожну зі сторін, що беруть участь у справі, обов’язок доказування тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Звідси випливає обов’язок суб’єкта, що вимагає відшкодування збитків, доказати наявність і розмір збитків. Стосовно збитків ч. 2 ст. 623 ЦК також покладає на кредитора обов’язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов’язання. Правова система України, звичайно, знаходиться під впливом закордонного та міжнародного досвіду. Проте було б зовсім невиправданим хоча б частково відходити від принципу покладення на кредитора тягаря доказування наявності та величини збитків і допускати можливість визначення величини збитків на розсуд суду, якщо вона не може бути встановлена з розумним ступенем вірогідності, як це передбачено п. З ст. 7.4.3 Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА.