Балакучий пакунок

Пенелопа стала струнко і військовим жестом привітала вояків.

— Дякую вам, панночко, — сказав Етельред, коли полк помарширував далі. — Зараз я проведу тренування зі стрільби з лука. Дехто з них вже непогано стріляє. Вчора один мало не поцілив у мій капелюх.

Пітер і Саймон провели багато часу за книгами у великій бібліотеці Г. Г. Читали про найкращі методи нападу на фортеці, а в одній книжці побачили зображення машини, яка, на їхній погляд, могла б їм знадобитись. Вона була схожа на величезну катапульту з довгим важелем, ніби гігантська ложка. Треба було потягти за важіль, покласти в заглиблення тієї подоби ложки снаряд і відпустити. Хлопці, між іншим, вичарували з місячного желе одну таку експериментальну катапульту, і вона діяла справно. Питання було лише в тому, чим же стріляти, але його вирішили грифони. Вони сказали, що можуть відлити золоті ядра. А успіх був ще й у тому, що, як виявилось, вони до того ж чудові стрільці.

За цей час Фенелла повернулася з Острова вовкулак зі всіма своїми родичами і друзями. Пенелопа і її брати спостерігали за їхнім польотом у темряві і в один голос визнали, що це найпрекрасніше видовище, яке їм пощастило побачити в Міфології: вогняники пролітали над морем у сяйві місяця різнобарвною світляною стрічкою. Ця казкова стрічка легко погойдувалась у повітрі, наче жива веселка. Тільки-но вогняники прилетіли в Кришталеві печери, Саймон почав експерименти з повітряними кулями. Він вирахував: щоби підняти кошик із тридцятьма горностаями у повній амуніції, треба посадити в кулю сорок вогняників. Тож їхній повітряний флот мав налічувати п’ятнадцять куль. Кулі літали успішно, і вогняники страшенно пишалися тим, що навчились маневрувати в небі.

Приготування йшли повним ходом: коридори кишіли муштрованими жабами і горностаями; грифони з Табітою до сьомого поту відливали із золота сотні ядер, а Пенелопа годинами прив’язувала кошики до повітряних куль надміцними шовковими шнурами, які спеціально для цього сплела Дульчібелла.

Напередодні штурму Саймон вирішив пояснити кожному його завдання і показати на великій моделі Замку василісків з околицями, яку він змайстрував власноруч, коли саме, хто саме й що саме мусить робити під час штурму. Але треба було знайти приміщення, де всі могли б зібратися разом.

— О, це не проблема, — сказав Г. Г., коли Саймон розповів йому про свій план. — Збери всіх у банкетній залі.

— Я навіть не знав, що тут така є.

— Є, — сказав чарівник. — Ходімо покажу.

І він провів його кількома коридорами, через великі подвійні відчинені двері, за якими була величезна зала з прекрасною блискучою кришталевою підлогою, освітлена сотнями вишуканих грибних світильників.

— О, це ідеальне місце! — радісно вигукнув Саймон. — Тут поміститься навіть Освальд.

— Дуже добре, що ця зала для чогось знадобиться, — сказав Г. Г. — Колись я побудував її, щоб влаштовувати бали і банкети в дощову погоду, бо чомусь зовсім забув, що в Міфології я керую погодою, і якщо захочу, аби дощу не було, то його й не буде. І вийшло так, що ми цю залу ніколи ще не використовували. Дуже шкода.