Балакучий пакунок

— Ага! — тріумфально вигукнув вовкулака. — Я тебе обдурив і вилив усе. Тепер я стану королем вовкулаків. Тепер я найнебезпечніший, найлютіший і найстрашніший. І почну я з того, що з’їм тебе, жалюгідного жаболаку.

— Ну, це ми ще побачимо, — сказав Етельред, вихопив із вогнища жарину і кинув її на хвіст вовкулаці.

Спирт спалахнув, хвіст вовкулаки охопило полум’я.

— Гар-р-р, — загарчав вовкулака, — мій хвіст, о мій хвіст!

— Це називається лікування вогнем, — гукнув Етельред.

— У-у-у! — завив вовкулака і забігав довкола вогнища. — Мій хвіст! Мій хвіст!

— На твоєму місці я побіг би і занурив його у воду, — порадив Етельред.

Виючи від болю, вовкулака послухався поради, вибіг із печери і стрімголов кинувся до моря. Його хвіст палав, наче смолоскип.

— Хай трохи побігає, — Етельред зірвав маскувальну вату. — А тепер будемо вас звільняти.

— Етельреде, ти був неперевершений, — сказала Пенелопа.

— Це неймовірно! — продовжив Пітер.

— Чудово! — додав Саймон.

— Так, — сказав Етельред і зашарівся, — я гарно його розіграв, але ж саме цього і вчать асів-шпигунів. Проте мені здається, що я не зможу розв’язати ці вузли.

— У мене в кишені є складаний ніж, — нагадав Саймон.

— Як ти нас знайшов? — запитала Пенелопа.

Етельред розклав ніж і заходився розрізувати мотузки.

— Ну, — сказав він, — коли я прийшов до човна і побачив, що вас нема, то в мене мало не стався серцевий напад. Але дурненька пташечка-гикавка розповіла мені, що сказала Пенелопі і що Пенелопа вирішила робити. І тоді в мене знову мало не стався серцевий напад.

Звільнившись, Пенелопа почала розминати зап’ястя там, де найглибше врізалась мотузка. А Етельред взявся за Пітера.

— І тоді, панночко, — вів далі він, — я пострибав слідом за вами так швидко, як ще ніколи не стрибав, але ви, мушу визнати, теж ішли скоренько. Коротше кажучи, я наздогнав вас тільки в Мандрагоровому лісі, на галявині, де всі стежки розходяться. Я вже хотів озватися, але саме в цей момент на вас напали потвори.

Він перерізав мотузки на руках у Пітера і перейшов до Саймона.

— Ну, скажу вам, як є, — говорив далі Етельред, — перемогти всіх їх я б не зміг. Ще по одному — можна було б спробувати, але вони ніколи не виходять один на один. Тому я просто пішов за вовкулаками назирці, і коли вони подалися готуватись до «великого кусання», як вони це називають, і залишили на чатах тільки цього дурня, я сказав собі: «Етельреде, хлопче, зараз знадобиться твоє мистецтво маскування». І враз я згадав, що в мене немає маскувального одягу, а єдине, що є, — це аптечка, в якій залишилася тільки вата і ця смердюча рідина. Тож я зробив усе, що зміг.

— Ти дуже сміливий і хитрий, — похвалила Пенелопа.

— І надзвичайно розумний, — підтримав Пітер.

— І неймовірно винахідливий, — додав Саймон.

— Ой, досить, — зашарівся Етельред, — ви знову хочете мене засоромити?

— Тікаймо звідси, — сказав Пітер, — поки ці жадібні тварюки не повернулися.