Мистецтво і життя. Збірник

При цьому він встав, поправив жилет і незграбно разів два покректав. …Коли довго сидиш, завжди хочеться так зробити…»

А. П. Чехову, який удруге прийшов на репетицію «Чайки» (11 вересня 1898 р.) у Московський Художній театр, один з акторів розповідає про те, що у «Чайці» за сценою скрекотатимуть жаби, тріщатимуть бабки, гавкатимуть собаки.

— Навіщо це? — незадоволеним голосом запитує Антон Павлович.

— Реально, — відповідає актор.

— Реально, — повторює А. П., посміхнувшись, і після маленької паузи каже: — Сцена — мистецтво. У Крамського[135] є одна жанрова картина, де чудово зображені обличчя. Що, коли на одному з облич вирізати носа і вставити живого? Ніс «реальний», а картина ж зіпсована.

Хтось з акторів з гордістю розповідає, що в кінці 3-го акту «Чайки» режисер хоче ввести на сцену всю челядь, якусь жінку з плачучою дитиною.

Антон Павлович говорить:

— Не треба. Це рівнозначно тому, що ви граєте на роялі піаніссімо, а в цей час упала кришка рояля.

— У житті часто буває, що у піаніссімо вривається форте зовсім для нас несподівано, — намагається заперечити хтось із групи акторів.

— Так, але сцена, — говорить А. П., — вимагає певної умовності. У нас немає четвертої стіни. Крім того, сцена — мистецтво, сцена відтворює квінтесенцію життя, не слід вводити на сцену нічого зайвого.

Він не любив жестів, які «оживляють». Побачивши, як у другому акті «Вишневого саду» актори ловлять комарів, він сказав: «У моїй наступній п’єсі хто-небудь з персонажів обов’язково скаже: «Яка дивна місцевість! Немає жодного комара».

Одного разу він дивився «Дядю Ваню». У третьому акті Соня на слова: «Треба бути милосердним, тату!» — ставала на коліна і цілувала батькові руку.

— Цього не треба робити, — сказав Антон Павлович, — це ж не драма. Весь сенс і вся драма людини всередині, а не у зовнішніх проявах. Драма була в житті Соні до цього моменту, драма буде після, а це — просто випадок, продовження пострілу. Адже ж постріл не драма, а випадок».

Горький писав йому: «Кажуть, […] що «Дядя Ваня» і «Чайка» — новий вид драматичного мистецтва, де реалізм підноситься до одухотвореного символізму. Я вважаю, що це дуже вірно. Слухаючи Вашу п’єсу, думав я про життя, принесене у жертву ідолу, про вторгнення краси у злиденне життя людей і про багато що інше, корінне і важливе. Інші драми не відволікають людину від реальностей до філософських узагальнень — Ваші це роблять».

Це головне. У Чехова конкретний і простий випадок завжди веде до найглибшого проникнення у людську природу і у світ ідей. У кожній п’єсі, як правило, є людина, розумна, схильна до роздумів, котра час від часу підіймається над своєю власною долею, щоб побачити світ, яким він є і яким він буде.

«Т у з е н б а х. Смійтеся (до Вершиніна). Не те що через двісті або триста, але й через мільйон років життя залишиться таким самим, як і було; воно не змінюється, лишається постійним, слідуючи своїм власним законам, до яких вам немає діла або у крайньому разі про які ви ніколи не дізнаєтесь. Перелітні птахи, журавлі наприклад, летять і летять, і які б думки, високі чи малі, не блукали у їхніх головах, все ж летітимуть, і не знати, навіщо і куди. Вони летять і літатимуть, які б філософи не завелися серед них; і хай філософствують, коли хочуть, аби летіли…