![Празький цвинтар [без ілюстрацій] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/6/7/9/prazkij-cvintar-bez-ilyustracij-download.jpg)
Празький цвинтар [без ілюстрацій]
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0, 978-966-03-5749-5
- Переводчик: Ю. В. Григоренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Празький цвинтар [без ілюстрацій]». Краткое содержание книги:
— Отче, я до ваших послуг, скажіть, що я маю робити?
— Отже, у день, який я поки напевне не знаю, з Палермо на континент відпливе пароплав. На його борту у сейфі лежатимуть накази й плани, завдяки яким авторитет нашого Святого Отця буде навіки зруйновано, а короля — знеславлено. Так-от, цей пароплав має затонути раніше, ніж прибуде до Турина, й жодна ані душа, ані річ не повинні вціліти.
— Як раку ногу одірвать, падре. Для цього використовують найновішу розробку, яку, якщо я не помиляюсь, вигадали американці. «Вугільна торпеда». Це бомба, яка нагадує купу вугілля. Ховаєш це вугілля поміж копалин, якими будуть топити на кораблі, а щойно торпеда опиниться у грубі, розігрівшись до потрібної температури, вона спричиняє вибух.
— Непогано. Але цю купу вугілля треба відправити у грубу в потрібний момент. Не варто, щоб корабель вибухнув раніше чи пізніше, ніж треба, тобто він не має злетіти в повітря невдовзі після відплиття чи майже перед самісіньким прибуттям, аби це не сталося привселюдно. Вибух має статися на півдорозі, подалі від непотрібних очей.
— Це найважче. Адже підкупити кочегара ми не зможемо, позаяк саме він стане першою жертвою, отже, доведеться розраховувати точний час, коли вугілля покладуть у грубу. А тут нам і чаклунка не зарадить…
— І що ж тепер робити?
— Тепер, любий отче, треба знову скористатися засобом, який неодмінно спрацьовує: барильцем з порохом, до якого приєднано гарненький бікфордів шнур.
— Але хто ж погодиться запалити шнур, знаючи, що його звинуватять у вчиненні вибуху?
— Ніхто, окрім професіоналів, яких, дякувати Богові чи на превеликий жаль, лишилось небагато. Знавець уміє визначати необхідну довжину шнура. Колись їх робили із солом'яної стерні, наповненої чорним порохом, чи із сірчаним ґнотом, або з мотузки, просякнутої селітрою та обмащеної дьогтем. З таким шнуром ніколи не знаєш, скільки взяти, щоб досягти мети. Але ось уже тридцять років, дякувати Богові, на світі є шнур тривалого згоряння, якого я саме трошечки маю у своїй печері.
— А з його допомогою?..
— А з його допомогою можна вирахувати, скільки тобі потрібно, починаючи від моменту, коли підпалюєш шнур, і до тієї хвилини, коли вогонь досягне пороху, тож, зважаючи на довжину шнура, можна визначити час. Тож, якщо піротехнік, запаливши шнур, знатиме, що у певному місці на кораблі його чекатиме хтось, уже спустивши шлюпку на воду, а корабель злетить у повітря, коли вони будуть на безпечній відстані, то все буде пречудово, та що там — шедеврально!
— Та, маестро Нінуццо, є одненьке «але»… Уявіть, що в призначений день море штормитиме й ніхто не зможе спустити човна. Такий піротехнік, як ви, наразився б на таку небезпеку?
— Відверто кажучи, ні, отче.
Просити маестро Нінуццо йти на майже невідворотну смерть було не варто, а от когось не з таким гострим розумом, як у нього, — цілком можливо.
Наприкінці січня Ньєво повернувся з Мілана до Неаполя й пробув там десь днів з п'ятнадцять, можливо, збираючи документи ще й там. Через два тижні він отримав наказ повернутися до Палермо й, зібравши там усі свої журнали (отже, вони були там), повертатися до Турина.
Зустріч із Симоніні була по-братньому тепла й емоційна. Ньєво поринув у сентиментальні спогади про подорож на Північ, про своє нездійсненне кохання, яке, чи то на біду, чи то на щастя, відродилося під час його короткого візиту… Здавалось, Симоніні слухає елегійні розповіді свого друга, й на очі йому навертаються сльози, та насправді він нетерпляче чекав, поки Ньєво скаже, яким транспортом папери поїдуть до Турина.
І ось, нарешті, Ньєво заговорив. На початку березня він сяде на пароплав «Геркулес» до Неаполя, а звідти дістанеться Ґенуї. «Геркулес» — пристойне судно англійського виробництва, має двійко бічних коліс, п'ятнадцять чоловік екіпажу й здатне перевозити кілька десятків пасажирів. У пароплава довга історія, але до старих ночов йому ще далеко й судно добре годилося для свого призначення. З цієї миті Симоніні заходився зібрати якомога більше інформації: дізнався, де мешкає капітан судна, Мікеле Манчіно, і, потеревенивши з моряками, отримав уявлення про те, яким є пароплав зсередини.
Отже, знову смиренний у сутані, Симоніні повернувся у Баґерію й, підізвавши до себе того самого Бронте, сказав таке:
— Бронте, з Палермо до Неаполя відпливає пароплав, на борту якого буде Ніно Біксіо. Настала слушна мить, аби ми, останні оборонці трону, помстилися за те, що він зробив з твоїм рідним містечком. Тобі випала честь узяти участь у його страті.