Ранок дня не визначає [Денят не си личи по заранта - uk]

— Нехай так. Але що втрачаєте тут особисто ви? Адже для вас важливо одержати товар?

— Даруйте, але мені не потрібен товар, який може спричинити катастрофу.

— Чому катастрофу?

— А як же інакше? Адже Райєнові, щоб викрити Томаса, буду потрібний я? Це означає, що він спробує будь-що залучити мене на свій бік. А це, в свою чергу, означатиме широкий розголос справи, угоду оголосять недійсною, не кажучи вже про інші можливі ускладнення. Ні, такий бізнес мене не приваблює.

— Тоді треба було звертатися безпосередньо до вашого Райєна, — зауважує Сандра.

— Мушу вам признатися, що саме з цього я й почав. Тільки Райєн, як нова людина в цих місцях, виявив обережність і відмовився вести переговори, точніше — відклав переговори на потім.

— Ну, якщо відклав, то чекайте.

— Не можу чекати, така ситуація. Угоду або буде укладено зараз, або вона взагалі зірветься.

— Шкода, але я нічим не можу вам допомогти, — каже дама, підводячись. Вона чекає, щоб і я зробив те саме.

— Ви не повинні мені допомагати, — кажу я, не збираючись залишати свого місця. — Я гадав, що ви спробуєте допомогти своєму другові.

— Коли я вас правильно зрозуміла, вас непокоїть саме турбота про мого друга… — під'юджує мене Сандра, знову сідаючи в крісло.

— Звичайно, ні. На цьому світі кожний думає передусім про себе. Однак можливо, що в даний момент інтереси двох людей збігаються. І це саме такий випадок.

— Поки що мені зрозумілі тільки ваші інтереси.

— Гадаю, це не так уже й складно. Я зацікавлений, щоб до справи залучили Райєна, аби запобігти дальшим ускладненням. Томас зацікавлений, щоб залучити Райєна — втягти його, заманити в пастку, якщо хочете, обеззброїти й примусити закрити рот.

— Ви щось вип'єте? — запитує дама.

— Тільки разом з вами.

— Ви примушуєте мене мислити, — скаржиться вона. — А я не можу мислити, коли в мене пересохли губи. Коли в мене пересохли губи, я думаю про губи.

Вона підвелася й підійшла до білого, вмурованого в стіну бару. Забув сказати, що всі дерев'яні деталі в цьому холі — матово-білі, а все інше — занавіски, килими й оббивка меблів — блідо-синє, як і домашнє вбрання господині.

Отже, вона попрямувала до білого бару, і невдовзі ми знову сидимо одне навпроти одного, озброєні отим допоміжним стимулом ділової розмови, що його за давньою звичкою наливають у склянки й подають, поклавши туди трохи льоду.

Здається, скотч і справді стимулює процес мислення, бо, вмочивши губи й запаливши сигарету, Сандра зауважує:

— Ви сказали, що Райєн не дурний.

— Тим-то він такий зажерливий.

— Але ж він відхилив переговори з вами.