Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Тут же, в наррації (кгди схочеш) можеш припомніти фамилію його, в которой он уродився, і можеш хвалити фамилію, альбо дом його, од старожитності, же то єст старо-житний дом, іж кілька сот альбо тисячу альбо і больше літ на світі трваєт; можеш мовити, же в том дому били пред тим зацнії люде преложонії, люб свіцькії, люб духовнії, і тепер знайдуються; можеш мовити, же той дом сповиноватився з зацними і старожитними домами. Тут же мов, для чого в тім дому герб який, альбо гельм вище гербу, альбо титул знай-дується.
В конклюзії учиниш од умерлого пожекгнаннє приятелем
і всім людєм, которії на погребі будуть, і будеш од нього дякувати їм за тую остатнюю послугу, і проситимеш од нього, жеби йому перебачили, єсли кого чим, яко чоловік, образив; будеш просити, жеби о душі його міли старанне, жеби оную молитвами, ялмужнами і безкровною офірою до неба запровадили.
Наприклад, над ким-кольвек схочеш казаннє міти, положи такоє тем.а: «Bt>M, яко смерть мя истрет, дом бо всякому смертну земля» [Книга Іова, гл. ЗО, ст. 23]. З тоєї теми учини такоє ексордіум: «Слушне я учиню, кгди смерть назову робаком тим, которий подгриз тикву над пророком Іоною, бо і смерть подгр'изуєт живот всіх людей, которих єдне в Євангелії деревами назвав, мовячи до Христа: «Вижу челов-Ьки, яко древеса ■ ходяща». Робак, кгди подгриз над Іоною тикву, великого його набавив фрасунку, так, же мовив Іона: «Уне ми умр-Ьти, негли жити». І смерть, кгди подгризет живот якого чоловіка, набавляєт великим жалем і фрасунком родичов, братію й приятелей його. Спомніте собі Саула, кроля ізраїльського, і сина його Іонафана, о которих смерті кгди почув Давид, аза ж не пошарпав шат на собі од жалю? Аза ж не плакав по них зо всім людом своїм? Аза ж і тих слов не мовив: «Плачте по Саул-Ь, дщерьі Ізраилевьі, иже вьі облечаше в червленца»? [Друга Книга Царств, гл. 1, ст. 24]. Накормила и нас тепер смерть неужитая великим жалем, бо, як робак, подгризла живот пана ім’я рік. Для утолення теди жалю нашого покажу на тім казанню цноти його, през котрії он доступив гіеба», і проч. В наррації вилічай його цноти
і добрії учинки, в конклюзії пожекгнаннє учини од нього приятелем, священником і всім людєм.
Можеш собі ексордіум до казання на погреб взяти з мойого казання второго на успеніє пресвятої богородиці, з дванадцятої звізди, кгде написано: «Троякая єст смерть», і прочая.
Можеш на погребі чиєм-кольвек і тоє тема положити: «Преходит бо образ мира сего» [Перше послання до корін-фян, гл. 7, ст. 31]. З тої теми учини такоє ексордіум: «Пишуть натуралістове о хамелеонті, же єст одмінний, рознії на себе фарби берет. І світ может ся назвати хамелеонтом, бо єст одмінний і нестатечний часом; сприяєт чоловікові, по тім його зражаєт. Для того мовить апостол Павел: «Преходит бо образ мира сего». Відав тоє добре пан ім’я рік, же світ єст хамелеоит. Для того хоронився світа, не дуфав йому, але в єдном богу покладав надію свою і єдному служив богу»,
і проч. В наррації покажи, як он служив богу, якії чинив учинки, і проч. В конклюзії учини од нього пожекгнаннє.
Єст такоє ексордіум, о світі нестатечном, в третім казанню моєм на погребі кождого християнина правовірнаго, котороє починається: «Казав бог єдного часу пророку Ієре-мії внійти в дом гончарський», і проч.
Єще на чиїм-кольвек погребі положи такоє тема: «Те-ченіе скончах» [Друге послання до Тимофтея, гл. 4, ст. 7]. З тоєї теми учини такоє ексордіум: «Не без таємниці апостол Павел житіє людськоє бігом називаєт, мовячи: «Теченіе скончах, б'Ьг скончив-єм». Бо люди на світі нічого больш не чинять, тілько бігуть до смерті, як до заміреного кресу, которого жаден чоловік не может перескочити, ведлуг псалмисти: «Пред-Ьл положи, его же не прейдут». Єще і для того бігом житіє наше називається, бо прудко, як біг, одправується. І не повинен чоловік довгих літ собі обіцяти, але мається прудко смерті сподівати. Бо мовить Ісус Сірах: «Помяни, яко смерть ііе умедлит». Відав о тім пан ім’я рік, же прудко той біг, житіє наше дочасноє кончиться. Для того жив ведлуг при-казання божого, жеби могл доступити в небі живота вічного,