"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
— Що скажете, хазяї міста? — спитав Релінк з незичливою посмішкою.
— Команду, що охороняла склади, судячи з усього, знищено, — сказав Гофман, витираючи обличчя хусточкою.
— Це були не солдати, а сліпі кроти, і їхня доля — наука для всіх ваших гарнізонів, — холодно сказав Релінк.
— Але як швидко все спалахнуло! Я приїхав сюди через п’ять — сім хвилин після вибуху… — мовив Цах.
— Завидна оперативність, — обірвав його Релінк, прямуючи до машини, що стояла віддалік…
«Хотілося б, щоб цей рік минув разом з неприємностями, які він приніс Німеччині і мені особисто, — записав Релінк у своєму щоденнику 31 грудня 1941 року. — В тому, що сталося під Москвою, хай розбираються добродії генерали. Ця неприємна історія суто воєнна. Мені треба розібратися в своїх неприємностях, і це зовсім-зовсім інше, бо моя війна розгортається на іншому фронті…»
Релінк не розумів, що фронт радянських людей проти лютого ворога їх Батьківщини був єдиний, він простягався по всій країні, і лінію цього фронту неможливо було нанести на військову карту.
ЧАСТИНА ДРУГА
Розділ 23
Одночасно у Шрагіна було два життя — кожне вимагало граничного напруження фізичних і душевних сил, і невідомо, яке важливіше, — обоє злиті докупи і залежали одне від одного. Розвідувально-диверсійна діяльність його групи ставала дедалі складнішою і рискованішою. А для того, щоб спокійно керувати цією роботою, він повинен на заводі й дома бути завжди впевненим у міцності свого легального становища. Але обидва життя безперервно вели його до нових труднощів і небезпек.
Як близька тепер особа до адмірала Бодеккера, він був на очах у всіх. Кожний його крок контролювали не один десяток очей, і коли б він не виконував свої обов’язки над-сумлінно, це було б зразу помічено і викликало б підозру. Але Шрагін був настільки точний у виконанні кожного адміральського доручення, що його побоювалися навіть деякі німецькі інженери. Сам адмірал переймався до нього все більшою довірою, і не тільки в питаннях техніки.
Зате серед робітників Шрагіну давно вже присвоїли кличку «Німецька вівчарка», і він раз у раз перехоплював їхні злобливі погляди. Шрагін подумав якось, що дістати ножа в спину від своїх було б найжахливішою несправедливістю долі. Так чи інакше, але він мусив стерегтись і цього.
Напередодні різдва адмірал викликав до себе Шрагіна і вручив йому різдвяний подарунок — конверт з грошовою премією. Побажавши йому весело відсвяткувати різдвяні вакації, адмірал у відповідь на подяку Шрагіна несподівано сказав:
— Якщо на різдво до вас прийде Релінк, я просив би вас нічого не казати йому про цю премію.
Шрагін шанобливо і трохи здивовано дивився на адмірала, чекаючи пояснень. Адмірал мовчав. Виждавши ще, Шрагін поклав конверта на стіл.
— Я не маю права одержувати винагороду, якщо хтось проти цього. І я не хочу підводити вас, пане адмірал.
На глянсових щоках адмірала виступили рожеві плями, він почав рохкати, як це робив завжди, коли сердився.
— Там усіма незадоволені, і мною теж, — нерозбірливо пробурмотів він.
— Але не доведи господи, щоб вони були незадоволені мною! — сказав Шрагін.
— Ну от що. Ми з вами люди техніки, люди діла, а не балаканини, — сердито сказав адмірал. — Те, що я скажу вам, сподіваюся, залишиться між нами.
Шрагін мовчки кивнув.
— Так от, — адмірал нервово провів рукою по сивому йоржику чуба. — Якось на нараді у командуючого я зустрівся з Релінком, і він сказав мені, що познайомився з вами у вашому домі і що ви екземпляр дуже цікавий і, може, надто корисний росіянин, але тут же порадив не поспішати довіряти вам. От і все.
Адмірал сказав не все. Релінк повідомив йому тоді ще й про те, що він доручає своїм людям постежити за цим росіянином, і обіцяв сповістити про наслідки перевірки. Але Шрагіну було досить і того, що він почув: у Релінка він викликав небезпечну цікавість…
— Спасибі, пане адмірал, — сказав Шрагін і взяв конверта. — Я не скажу про премію нікому, навіть дома. Але я ще раз щиро кажу вам: якщо ця премія хоча б на кінчик нігтя створює якісь ускладнення для вас, то я не хочу її одержувати.
— Облишмо цю неприємну розмову, — перебив його адмірал. — Коли б усі нормальні люди почали ставитись один до одного по рекомендації СД, то світ перетворився б на дім для божевільних. — Він втупився на Шрагіна своїми примруженими ясно-карими очима, в яких поблискувала злість.
Шрагін помовчав, з байдужим виглядом витримуючи погляд адмірала, і спитав: