Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Якось у кухні зіпсувався електромотор, що крутив м'ясорубку. Йоганн запропонував полагодити його й полагодив. Повар кивнув головою — і все. Жодного слова ні від кого не почув Йоганн, хоч працював на кухні понад три години, а людей тут було вдосталь. І коли він допомагав механікові гаража, той охоче приймав його послуги, але дякував тим самим мовчазним кивком.
Самотність, бездіяльність, безглуздість перебування тут робили його життя дедалі нестерпнішим.
А Штейнгліц чи то забув про існування Вайса, чи то навічно здав його в цю частину — ні в кого не можна було нічого вивідати.
Кожного ранку у відгороджений колючим дротом загін приходив дресирувальник собак із своїм підручним.
Товстий, коротконогий, з м'ясистими плечима дресирувальник у одній руці тримав канчук, а в другій палицю зі шкіряним зашморгом на кінці. Одягнений він був у білий светр, шкіряну коричневу жилетку, замшеві залиснілі шорти, товсті вовняні шкарпетки, бутси на шипах і тірольський капелюх з безліччю значків, Обличчя випещене, професорське, завжди чисто поголене.
А що за людина підручний, зрозуміти важко. Справжнє живе опудало. Стьобаний брезентовий комбінезон з дротяною маскою фехтувальника на обличчі. Шия, немов ковбасними кільцями, обмотана брезентовим шлангом, набитим тирсою. Низ живота захищений фартухом, викроєним з автомобільного балона, поверх фартуха — брезентовий мішок.
Дресирування було немудре. Поки підручний ішов по рівній лінії, собаки покірно сиділи коло ніг дресирувальника. Досить було підручному зробити різкий рух убік, як собаки кидалися на це живе опудало й починали рвати кільця шланга, набиті тирсою, і брезентовий мішок, що висів на фартусі, захищаючи низ живота.
Якщо собаки збивали підручного з ніг і, не звертаючи уваги на команду, продовжували рвати, дресирувальник розгонив їх ударами канчука, а найлютішому псові накидав на голову шкіряний зашморг, прикріплений до палиці, і відтягував убік.
Дресирувальник та його підручний ніколи не розмовляли. Команди подавали собакам не словами, свистком.
Одного разу, коли підручний заверещав од болю, дресирувальник не зразу, як завжди, розігнав, озвірілих псів, а виждав якийсь час і, після того як вони розбіглись, ударив, старанно примірившись, повалену на землю скривавлену людину тупим носком бутси.
Помітивши, що Вайс спостерігає за ним, дресирувальник почав ввічливо здоровкатися й завжди перший казав: «Доброго ранку» чи «Доброго дня».
Якось він підійшов до дротяної огорожі, спитав:
— Гарно? — Похвалився — Ці тварини слухняні, як діти. Треба тільки мати талант, волю до влади. — Поскаржився: — Зараз стало важко діставати потрібні екземпляри. В усіх відомствах у справах військовополонених при ОКВ і штабах округів завели тепер власні розплідники. І це похвально. Хороший пес може так само нести службу, як хороший солдат.
Вайс вказав очима на собак:
— В таких шубах їм російський мороз не страшний! Як ви думаєте?
— Звичайно, — згодився дресирувальник. Поцікавився: — Ви не любите холоду? — Втішив — Фюрер обіцяв блискавично покінчити з Росією. Слід гадати, різдво там святкуватимуть тільки наші гарнізони…
— О так, безумовно, — підтакнув Вайс.
Ось іще одне підтвердження небезпеки, навислої над його країною. Що ж, можна було б інформувати Центр і про те, що військове міністерство Німеччини навіть собак уже мобілізувало для Східного фронту.
Інструктор-наставник якось сказав Олександрові Бєлову:
— Ну що ж, коли почнеться війна, — обов'язок чекіста рятувати армію, народ від підлих ударів у сипну. А для того, щоб відвернути такі удари, потрійна всевидюща проникливість наших людей, що працюють по той бік. Ось тобі вся твоя довгочасно діюча директива. Проста і ясна, мов день. А додаток до неї — розумна ініціатива, кмітливість і тверда свідомість того, що за кожну краплину крові, проліну радянськими людьми, ми несемо особливу відповідальність — кожен з нас особисто, хоч би де був…
13
До господарських будівель прилягав двоповерховий цегляний флігель, надійно схований високим парканом із звисаючим карнизом, обплетеним колючим дротом. Тричі на день відчинялися ворота в цьому паркані, щоб пропустити термоси з гарячою їжею, яку возили з кухні. В суботу до термосів додавався ящик із плитками пива та горілки. І тільки один-єдиний раз на день — о шостій годині ранку, коли ще не зовсім розвиднілося, — з цих воріт виходили строєм вісім чоловік у трусах і за будь-якої погоди проробляли на плацу гімнастичні вправи. Потім знову строїлися й зникали за ворітьми.