Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
І вони вийшли з вітальні.
— Зрадники, фашистські агенти! — крикнув їм услід Луї.
— Дивіться, як розперезалися, — сказав де ла Граммон.
— Хто вони такі? — спитав Василь.
— Один з них, той, що в сюртуці, фабрикант, власник майже всіх миловарних заводів у Франції. Другий — спадкоємець багатих батьків, мотяга, гульвіса…
Наступного дня, пополудні, Василь став свідком іншої, не менш виразної сцени.
Чоловік триста молодиків на чолі з своїм «фюрером», полковником де ла Рокком, надумали влаштувати демонстрацію на честь перемоги фашистів у Німеччині. Коли вони, вигукуючи якісь лозунги, були вже на Великих бульварах, назустріч їм вийшли робітничі загони, несучи триколірний прапор Франції і червоні стяги революції. Підійшовши до фашистських молодчиків, робітники запропонували їм розійтися, ті відмовились, але незабаром, не витримавши натиску робітників, розбіглися.
Поліцейські, які досі стояли на тротуарах у позі спостерігачів, заворушилися, почали відтискати робітників, застосувавши гумові палиці…
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Настійні поради «батька» поїхати до Німеччини відповідали бажанню самого Василя побувати там і все побачити на власні очі. Надто вже тривожні, часом просто неймовірні, а часом і суперечливі вісті надходили звідти. Але перед поїздкою до Берліна слід було ще раз порозумітися з німецькими кінопрокатними конторами. Запит від них було одержано до того, як владу захопили фашисти, і за цей недовгий час багато що перемінилося. Треба було також одержати візу німецького консульства у Парижі на право відвідати Німеччину. За чутками, візи тепер давали неохоче і далеко не всім.
Раніше замовленням із-за кордону фірма «Жубер і компанія» особливого значення не надавала. Тепер до цих замовлень ставилися дуже серйозно: з'явилися симптоми, які свідчили, що внутрішній ринок звужується, — замовлень, особливо з провінції, поменшало. Знайти точне пояснення цьому було важко — чи то провінція мала досить рекламних виробів фірми, чи у Франції торгівля скорочувалася. Так чи інак, збут зменшився, в складах зібралося багато нереалізованих виробів.
Василя не дуже турбувало скорочення збуту, — він це передбачав і забезпечив фірму постійними замовленнями великих столичних магазинів та кількох кінотеатрів у центральних районах міста. В найгіршому разі, можна було зменшити обсяг роботи майстерень і обмежитися виконанням тільки цих замовлень, — фірма могла б існувати, очікуючи кращих часів. Враховуючи сумний досвід Жубера, Василь створив резервний капітал, який, на його думку, мав захистити фірму від примх ринку. Він добре розумів, що будь-яке скорочення обсягу виробництва негайно позначиться на доброму імені фірми. Кожен може подумати: коли пішли на скорочення і звільнили робітників, то, виходить, справи у них поганенькі. Про це найперше довідаються поставники, а за ними і банки, що ведуть фінансові операції фірми і дисконтують її векселі. Отут і допоможе резервний капітал — він дасть можливість вчасно скупити векселі і виконати дострокові платежі, щоб напустити туману.
Однак до великих замовлень з інших країн слід поставитися досить серйозно. Щоправда, італійські фірми збільшили замовлення. Почали надходити замовлення і з Англії. Василь мав намір під час своєї поїздки до Німеччини поєднати корисне з приємним: укласти вигідні контракти з німецькими фірмами й побачити на власні очі, що там коїться. Він написав листа в Берлін, висловивши побажання приїхати туди особисто і на місці домовитися про все, якщо кінопрокатні контори не змінили свого наміру.
Чекаючи відповіді з Німеччини, Василь поринув у поточні справи. Наближалося літо, і він оформив угоду на оренду другого поверху будинку Сар'яна, хоч журналіст і вважав це зовсім зайвим.
— Не розумію, навіщо ці формальності? — казав він. — Приїжджайте і живіть собі на здоров'я коли хочете й скільки хочете!
Думав Василь і про купівлю автомобіля найновішої марки. Дорога машина надала б ще більшої ваги й авторитету її власникові не тільки в очах консьєржки, сусідів, членів тенісного клубу, але й ділових людей. Він вибрав чорний лімузин американської марки «б'юїк». Після продажу старенького «фіата», що добре послужив йому, доклав ще вісім тисяч франків. Зате яку красуню машину він придбав! Потужний шестициліндровий мотор, м'які амортизатори, надійні гальма, плавний хід, а оздоблення!..
Вечорами Василь, як і досі, бував у тенісному клубі, хоч після слів фабриканта про підозрілих іноземців йому доводилося докладати чимало зусиль, щоб триматись, як колись, невимушено.