Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Він сів і задумався, чому це Хенрік Ванґер так розвеселився.
— Бачу, про тебе пишуть у газетах.
Хенрік Ванґер простягнув вечірню газету, розгорнуту на заголовку «Медійне коротке замикання». Текст написав колумніст[36] у смугастому піджаку, який раніше працював у журналі «Фінансмагасінст монополь» і зажив популярності як майстер висміювати будь-кого, хто бере в чому-небудь активну участь або гаряче відстоює свою позицію, — феміністи, антирасисти і захисники навколишнього середовища завжди могли розраховувати на свою порцію його іронії. Щоправда, у висловленні власних спірних поглядів колумніст не був коли-небудь помічений. Тепер він, судячи з усього, переключився на критику ЗМІ; через чотири тижні після процесу у справі Веннерстрьома він всю свою енергію сконцентрував на Мікаелі Блумквісті, який — із зазначенням імені — описувався як цілковитий ідіот. Еріка Берґер зображалася фіфочкою від журналістики, що ні бельбеса не розуміє у справі:
Ходять чутки, що журнал «Міленіум» прямує до катастрофи, попри те що його головний редактор — феміністка в міні-спідниці, яка надуває губки на телеекрані. Протягом кількох років журнал виживав за рахунок розрекламованого редакцією іміджу: молоді журналісти, що ведуть журналістські розслідування і виводять на чисту воду шахраїв у сфері підприємництва. Подібний рекламний трюк, можливо, і проходить у юних анархістів, що прагнуть саме такої інформації, але він не проходить у суді, що й довелося недавно зазнати на собі Калле Блумквісту.
Мікаель увімкнув мобільний телефон і перевірив, чи не телефонувала Еріка. Ніяких повідомлень не надходило. Хенрік Ванґер мовчки чекав; Мікаель раптом зрозумів, що право першим узяти слово старий надає йому.
— Він ідіот, — сказав Мікаель.
Хенрік Ванґер засміявся, але відгукнувся без особливого співчуття:
— Хай так. Проте засудили ж не його.
— Вірно. Йому це не загрожує. Своєї думки він не має, але з великим задоволенням кидає останній камінь в засудженого, не шкодуючи при цьому найпринизливіших висловів.
— Я багато таких побачив за своє життя. Можу дати гарну пораду, якщо тільки ти захочеш її від мене прийняти: вдавай, ніби не помічаєш його лайки, але запам’ятай і, як тільки трапиться нагода, відплати за давні образи. Але тільки не зараз, коли він б’є з вигіднішого положення.
Мікаель подивився на нього питально.
— У мене в житті було багато ворогів, — вів далі Хенрік Ванґер. — Я навчився не лізти в бійку, якщо був приречений на поразку. В той же час, ніколи не можна давати людині, що скривдила тебе, уникнути відповідальності. Вибери слушний час і завдай у відповідь удару, коли сам будеш у вигідній позиції, — навіть якщо в тебе вже не буде потреби в цьому ударі.
— Дякую за урок філософії. Тепер мені хочеться, щоб ви розповіли мені про свою сім’ю.
Мікаель поставив диктофон на стіл між ними і ввімкнув запис.
— Що ти хочеш дізнатися?
— Я прочитав першу папку, де мовиться про зникнення Харієт і перші дні пошуків. Але там виявляється така нескінченна кількість Ванґерів, що мені важко в них розібратися.
Перш ніж зателефонувати, Лісбет Саландер хвилин десять простояла на порожніх сходах, не відриваючи погляду від латунної таблички з написом: «Адвокат Н. Е. Б’юрман». Замок у дверях клацнув.
Був вівторок. На неї чекала друга зустріч з цією людиною, і Лісбет переповнювали недобрі передчуття.
Вона не боялася адвоката Б’юрмана — Лісбет Саландер рідко боялася кого або чого-небудь. Але вона відчувала інстинктивну неприязнь до нового опікуна. Попередник Б’юрмана, адвокат Хольгер Пальмґрен, був людина іншої породи; коректний, ввічливий і доброзичливий. Їх стосунки припинилися три місяці тому, коли з Пальмґреном стався удар і її, внаслідок якихось невідомих їй бюрократичних порядків, успадкував Нільс Ерік Б’юрман.
Приблизно за дванадцять років, протягом яких Лісбет Саландер була об'єктом соціальної і психіатричної допомоги, включаючи два роки, проведені в дитячій клініці, вона ніколи — жодного разу — не відповіла навіть на звичайне питання: «Як ти себе сьогодні почуваєш?»
Коли їй сповнилося тринадцять років, суд, відповідно до закону про опіку над неповнолітніми, ухвалив, що Лісбет Саландер слід направити для стаціонарного лікування до дитячої психіатричної клініки Святого Стефана в Уппсалі. Рішення суду ґрунтувалося в основному на припущенні, що в неї є психічні відхилення, які знаходять свій вираз у прояві небезпечної жорстокості щодо однокласників, а можливо, і до себе самої.
36
Колумніст (англ. column — колонка) — журналіст, що пише постійні колонки.